Я ніколи не розуміла, чому бабусі з дідусями не приходять на мій день народження та не спілкуються зі мною. Мого батька давно не стaл0. А все через aвт0кaтacтp0фy, в котру він потрапив. Маминих батьків також вже давно немає. Вони рано покинули цей світ, а про батьків мого тата я майже ніколи нічого не чула. У третьому класі нам дали домашнє завдання розпитати своїх бабусь про родину та скласти сімейне дерево, на що моя мама тільки кивнула головою, а потім розвернулась та пішла. Я тоді не могла зрозуміти, чому так. Як це в мене немає дідусів та бабусь? Але якось з часом я з цим змирилася.
У п’ятнадцять років я знову повернулася до цього питання. На той час я дуже цікавилася різними серіалами про таємниці. І те, чому моя мама замовчувала історію про батьків мого тата, мене ще більше дратувало. Якось я вирішила вилізти на горище, і знайшла там стару потерту валізу. Витерла від пилу та відкрила її. Там були старі фотографії. Чимало фото були подерті. Тоді я з цікавістю стала розглядати кожну із них. На зворотній стороні кожного фото був підпис. Але імена, написані красивим почерком, ні про що мені не говорили.
Серед старих чорно-білих фото я помітила й новіші кольорові. На одному з них помітила себе. Я сиділа разом з якоюсь дівчинкою. На вигляд мені було три роки. На тому ж фото була моя мама, якась жінка і ще одна жіночка, трохи старша. Це фото я забрала собі.
Ввечері я вирішила поцікавитися в мами, хто всі ці люди на фотографії. Вона не хотіла розповідати. А після моїх надокучливих питань мама сказала, що на фото зображені моя двоюрідна сестра, моя тітка та бабуся по лінії тата. Звісно, наступним моїм питанням було, чому ми не підтримуємо зв’язок. І знову ж матір не горіла бажанням це розповідати.
Коли я ще була малою, ми спілкувалися з ріднею мого тата. Навіть після того, як батька не стало. Але причиною втраченого зв’язку стала ще одна катастрофа. І, як виявилося, винною зробили мене. Був день народження, ми з моєю двоюрідною сестрою гралися без нагляду дорослих. Хтось із нас дістав з мого волосся шпильки. А далі все було як уві сні. Моя сестра, яка була молодшою від мене на два роки, встромила шпильку в розетку. Я почала плакати, кликати дорослих на допомогу, але було пізно.
У всьому звинуватили мене. І хоч минуло чимало часу, але винними батькова рідня вважає все одно мене та маму. Так ми й перестали спілкуватися. Саме тому я ніколи не бачила своїх рідних по лінії тата, а мама так старанно уникала будь-яких розмов про них.