На той момент ми з Сашком були одружені 4 роки. Зустрілися ми на день народженні спільного друга, там зацікавилися один одним і він покликав мене на побачення. Два місяці зустрічань і Сашко зробив мені пропозицію. Це ніяк мене не насторожувало, адже у двох складалось враження, що ми знайомі все життя і сама доля допомогла нам зустрітися. Через пару місяців відсвяткували пишне весілля, хоч і багато гостей не кликали. А після почалось сімейне життя, де я зі всіх сил намагалась стати для чоловіка хорошою дружиною та справжньою господинею. Вдома завжди було прибрано та наготовлено, я ходила у спортзал і завжди красиво одягалась, а на вихідних ми по черзі їздили до наших батьків, його маму й тата я почала сприймати, як рідних.
У моїх батьків не було проблем з фінансами, тому на весілля вони нам подарували двокімнатну квартиру, на яку довго відкладали. Ми двоє непогано заробляли, тому теж мали що відкласти й окрім цього допомагали свекрам, адже вони уже були на пенсії, а вона там така мізерна, що ледь вистачало аби покрити витрати на комунальні послуги.
Ми з Сашком були щасливі, проте мені чогось бракувало. Згодом я зрозуміла, що хочу поповнення, тому почала говорити про це з чоловіком. Сашко довгий час відмовлявся, мов спочатку в пріоритеті купити авто, адже на чому мене у лікарню возити. Я погодилась і ми весь наступний рік відкладали на авто. А після того, як воно було куплене я знову почала розмову про дітей. На всі його відмовки я знаходила рішення, тому він дуже розлютився й, не подумавши, сказав мені правду: «Я вже маю дитину!».
Від цієї звістки я просто заціпеніла. Першими у мою голову полізли думки про те, що чоловік має коханку і вона вже народила йому дитину, а я весь цей час була сліпою. Схоже, він відразу зрозумів про що я думала, тому почав розповідати правдиву історію.
Виявилось, що його колишня дівчина завагітніла від нього, проте дізнався він про це тоді, коли зустрічався зі мною. Він уже кохав мене, тому думати про іншу не міг. А покинути сина також не зміг, тому всі ці роки допомагав колишній фінансово, бачився з ним, а свекри дуже люблять онука й забирають його на вихідні, коли ми їдемо до моїх батьків… Я не могла повірити, що весь цей час з мене робили таку дурепу!
Після цього він і пояснив, що фінансово не потягне двох дітей, тому ми маємо поки виростити одну. Але чому «ми» маємо? Це лише його відповідальність, що він не розповів мені про це раніше. Я хочу сім’ю у якій мені не брехатимуть роками й хотітимуть дітей. Я попросила чоловіка піти з моєї квартири й почати нарешті бути справжнім батьком для своєї дитини. Хіба я могла вчинити інакше?