Ця ситуація трапилась зі мною недавно. Я вперше хотіла поїхати на екскурсію до Італії. Там жив мій хороший друг і він дуже чекав мене в гості. Хоч я довго вагалась, бо мови я зовсім не знала, він все ж переконав мене, що варто їхати.
І ось я з валізами, невеликим рюкзаком і сумочкою, в якій були всі мої документи, карти, гроші, я перетинаю кордон. Для мене це все великий стрес, дуже незвично. Адже кожен крок це свого роду випробування для мене. Вирішила нарешті сходити до громадського туалету.
Дуже поспішаю, вибігаю з туалету і біжу на зустріч до свого коханого. Коли кинулась йому в обійми, і передала йому свої валізи, я відчула, що мені чогось не хватає. Вловила – не хватає моєї маленької сумочки, в якій були гроші, усі банківські карти й мої документи.
Добре, що мій коханий мене вчасно заспокоїв, мовляв, тут нічого не пропаде.
- Подумай, де ти була останній раз і де ти могла її залишити?
Тут я згадала, що була останній раз у громадському туалеті. Але вже минуло більше ніж годину, і на мене нахлинув розпач. Михайло здав мої валізи у камеру зберігання, і ми скоренько поїхали на пошуки моєї сумочки.
Ви мені не повірите, але я знайшла свою сумочку там, де я її повісила, на тому ж гачку і в тій же самій кабінці. Таке враження, що її весь цей час ніхто не чіпав навіть. Замочки були закриті, коли я подивилась всередину, то всі мої речі були на місці, ні одна купюра не пропала.
Я була така щаслива, розцілувала Михайла. Бо я аж ніяк не вірила, що знайду свою сумочку вже. В нашій країні давно б уже її поцупили. А це Італія, закон і порядок понад усе.