Мене звати Марина. Недавно я вступила на навчання в університет. Я завжди мріяла стати вчителькою початкових класів, і моя мрія здійснилася. Сама я з невеличкого містечка далеко від столиці. Сім’я, в якій я виросла, небагата. До того ж у мене є молодші брат та сестра, чимала частина коштів іде на них. Не хотілося створювати батькам зайві проблеми. Я почала шукати недороге житло. У гуртожитку жити я не змогла, адже там мені не вдавалося зосередитися на навчанні, коли поруч стільки студентів. Всі веселяться, шумлять. Тож я знайшла кімнату у трикімнатній квартирі, яку здавала старенька бабця. Квартира була без ремонту, але затишна й чиста. Знаходилася вона поблизу університету, тож я економила ще й на транспорті. Трохи грошей зі стипендії відкладала, щоб мати змогу на вихідних кудись сходити погуляти та придбати собі одяг.
Подруги в один голос стверджували, що у старших не варто брати кімнату в оренду, адже, як правило, вони дуже буркотливі, з ними не буде ніякого права на особисте життя, лише зайві проблеми та контроль. Чимало моїх подруг мали невдалий досвід оренди. Літні жінки завжди забороняють приводити до себе подруг, шуміти, часто ходити в душ, користуватися деякими електричними приладами. Я боялася, щоб часом у мене не було так само. Мені й так довго довелося шукати недорогий, але водночас хороший варіант житла. Але, на щастя, я помилилася.
Бабуся, в якої я орендувала кімнату, була дуже хорошою та ввічливою жінкою. Вона змушена була шукати когось для оренди кімнати, бо пенсія в неї мізерна, а ціни на комунальні лише ростуть. Вона показала мені кімнату, в якій я житиму, виділила полицю у ванній кімнаті, на кухні та в холодильнику. Ми від початку домовилися, що за оренду я платитиму одразу, як тільки отримуватиму стипендію.
Якось я звернула увагу на те, що стоїть на інших полицях її холодильника. Мені стало цікаво, що їдять старші люди з невеличкою пенсією. І мене неабияк здивувало побачене. У холодильнику було чимало їжі. І фрукти, і овочі, і різні страви. У морозильній камері лежали риба, курятина, фарш. У полицях кухонних шаф теж було чимало різних круп, на балконі стояв великий мішок картоплі та морква. З такої кількості продуктів можна було приготувати будь-що. Це мене дуже здивувало. Не розумію, як за невелику суму грошей можна дозволити собі стільки продуктів. Я стараюся купляти продукти першої необхідності, мама з татом інколи дають мені кошти, але мені завжди ні на що не вистачає. Ледь витягую до кінця місяця. А тут стільки всього!
Одного разу за чашкою чаю я таки наважилася запитати в бабці, як їй вдається за таку мізерну пенсію купляти стільки продуктів. Тоді вона щиро посміхнулася мені та мовила:
– У мене було нелегке життя. Тож я навчилася рахувати кожну копійку та планувати всі свої витрати. Бабця звикла стежити за акційними товарами, адже таким чином можна придбати деякі продукти значно дешевше. Ось нещодавно вона купила фарш, адже з нього можна зробити не лише котлети, а й зварити суп з фрикадельками. Ще раніше бабця мала свій город, де вирощувала овочі та зелень. Тепер у неї немає дачі, але сезонні продукти можна заморозити чи зробити консервацію. Взимку зелень чудово підходить до різних страв, як і мариновані огірки чи помідори.
У бабці стояло чимало рибних консервів, з яких можна зробити салат. Їх вона також придбала по акції. Рибу вона купляє недорогу – шукає річкову або хек. Тільки-но на акції в супермаркеті з’являються якісь продукти, бабця бере їх із запасом. Так і виходить, що повсюди в бабусі є запаси. Єдине, чого не купиш на запас – хліб та молоко.
Я слухала жінку та відверто нею захоплювалася. Молодь зовсім по-іншому ставиться до грошей. Вони не рахують витрати, не планують бюджет. Я багато чого навчилася в бабці. У житті може трапитися всяке, і головне – вміти правильно крутитися навіть з невеликою сумою грошей.