Донедавна я з дочкою та онукою жили утрьох у моїй двокімнатній квартирі. Чоловік Лілії вже два роки на заробітках за кордоном, час від часу приїздив додому. Цього року вони планували придбати ділянку під будову. Але нестабільна ситуація в Україні змусила дочку з онукою виїхати за кордон. Дружини моєї давно не стало, тож я залишився сам.
Спочатку думав, що в моєму віці вже не час починати якісь стосунки. Та й свою дружину я дуже любив.
Залишившись сам у великій квартирі, я зловив себе на думці, що колись моя донька таки піде жити окремо, а я на старість буду один.
До слова, ми з товаришами часто збиралися на лавці біля нашого будинку та розмовляли на різні теми. Там була і Лариса Петрівна, жіночка з сусіднього під’їзду. Вона, як виявилося, також жила одна вже досить довго. Так ми й зговорилися. Тож місяць тому я вирішив спробувати влаштувати своє особисте життя і запропонував Ларисі Петрівні жити разом. Жіночка вона інтелігентна, вміє підтримати розмову. Чому б ні? Так ми й стали жити удвох.
Дочці я про це повідомив, вона навпаки відповіла, що так їй буде спокійніше.
Ми пожили разом два тижні, а потім я не витримав та попросив її з’їхати. Як виявилося, ми з нею дуже різні.
Та сама Лариса Петрівна виявилася неохайною жінкою, яка навіть не могла помити за собою чашку від чаю. Як взагалі можна так жити, щоб увесь одяг був розкиданий по хаті?! У моєї колишньої дружини всі речі були поскладані по полицях, на кухні все сяяло від чистоти, а на столі завжди стояла свіжа випічка. А Лариса Петрівна ще ні разу мені чаю не подала. Для чого мені тоді взагалі жінка? Поговорити з нею я і на лавочці можу.
Моя чиста, охайна квартира перетворилася у хрущовку. Лариса Петрівна зовсім не хотіла мене слухати, про домовленості й мови не йшло.
Всі мої прохання вона просто ігнорувала, або ж виражала своє невдоволення. Мовляв, вона мені нічим не зобов’язана. А бути, як дівчинка, в мене на побігеньках не збирається. На цьому будь-які наші розмови закінчувалися.
Тож я не став будувати стосунки із жінкою, з котрою ми не можемо дійти спільної мови у побутових питаннях. Така склянки води навіть на старість не подасть!
Не хочу витрачати своє життя дарма, тим паче в такий час. Гадаєте, я правильно зробив?