“Я згадав вас, пане Максим. Це ви колись мою маму підставили на фабриці й сказали, що вона вкрала пшеницю, а самі її мішками вивозили!”

Того дня Олег хотів відпочити вдома, а донька з дружиною Оленою відправилась по магазинах. Він нікого не очікував, тому, коли постукали у двері, подумки засміявся, подумавши, що дружина забула гаманця, чи ще щось, тому повернулась. Але на порозі стояв чоловік, який широко посміхався і радісно вітався.

– Ох, ну і довго я до вас добирався, ти ж пам’ятаєш мене, я Максим, з Отетенівки, що твоє рідне село?

Олег щось мугикнув й запросив чоловіка увійти, той швиденько роздягнувся й пробігся очима по всіх кімнатах, а тоді запитав у господаря, де ж їм можна поговорити, адже він приїхав сюди у важливій справі.

Олег запросив його на кухню, навіть чайник поставив, щоб бути хорошим господарем і пригостити односельця з далекої дороги.

– Ти ж давно у селі не був, от і не знаєш, що там майже всі люди без роботи залишилися, тяжко нам доводиться, от і моя Маринка цього року школу закінчує, хоче до вас у місто вступати, у гуртожитку не хочемо ми з дружиною, щоб жила, а то знаєш, там різні погані компанії, ще нам привезе дитя у подолі, не хотілося б. Тому й згадали про тебе, родича нашого, щоб ти її до себе прийняв, не чужі ж люди, вона тобі двоюрідна племінниця, от і приглянеш за нею. І нам спокійно буде, що донька в добрих руках.

– А хто сказав вам, що я шукаю квартирантів? – здивовано запитав Олег, намагаючись пригадати звідки ж знає Максима.

– Ох, ну ти й неуважний, грошей у нас не має, просто прийняти, щоб пожила у вас. Ми ж родичі, ви повинні нам допомогти.

– Здається, я згадав вас, пане Максим. Це ви колись мою маму підставили на фабриці й сказали, що вона вкрала пшеницю, а самі її мішками вивозили.

– Оце то у тебе пам’ять, лише зле згадав, а скільки вам всього доброго я зробив?

– Знаю лиш, що після цього ні мама, ні тато з вами навіть не говорили.

– Не вигадуй дурниць, ми ж родина, повинні допомагати один одному. Були б твої батьки живі, то теж саме сказали.

– А ще родина не повинна підставляти. Знайдіть своїй доньці кімнату, або гуртожитку теж хороший варіант.

– Так ти не слухаєш мене, чи що? Кажу ж, що грошей не має, тому й до тебе звернулися.

– То ви хочете, щоб ваша донька безплатно у нас жила, харчувалась, витрачала воду, газ і світло? Та ви з мене, мабуть, смієтесь. Не буду я брати вашу доньку у свою квартиру.

– Ну й виростила Галина! Недаремно я тоді так вчинив, випала б можливість, то знову б підставив їй, що такого виродка народила!

– Покиньте мою квартиру – відповів спокійно Олег, проте Максим все ще йшов і не міг заспокоїтися, що його родич не захотів допомогти йому.

Коли його Оля з донькою повернулась додому, то чоловік все її розповів, довго не міг прийти в себе від такого нахабства. Це ж кожного року одне й те саме, знаходяться «родичі» односельці та вимагають, аби він їхніх дітей прихистив, а у нього що тут фонд допомоги вихідцям з Отетенівки? Ніхто йому не допомагав, коли в місто вступив, сам всього досягав, а тепер всі хочуть добра від нього отримати.

Може він десь і не правий, що всім відмовляється допомогти, але хіба він зобов’язаний жертвувати своїм комфортом заради людей, які для нього нічого не зробили?

 

Rate article
Add a comment

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

7 + eleven =

“Я згадав вас, пане Максим. Це ви колись мою маму підставили на фабриці й сказали, що вона вкрала пшеницю, а самі її мішками вивозили!”