«Я втомилась бути вашою нянькою!» – саме це я почув від мами, коли мені було 6 років. Після цього вона покинула мене й батька.
І наступні роки я був переконаний, що це ми з татом винні, а потім він мені розповів правду про те, що у неї з’явився багатий чоловік, який дарував її розкішні подарунки й возив по курортах, а він цього робити не міг.
Тато часто затримувався на роботі, адже все тягнув на собі, проте кожен його вихідний був присвячений мені. Осінню ми часто їздили по гриби, як він це називав «тихе полювання». І це те заради чого я хотів жити! Я щороку чекав, коли нарешті піде дощ і тато посадить мене та кошики у машину. Одного разу, збираючи гриби, я почув чийсь крик. Прибігши, я побачив красиву жінку.
– Ти тут з батьками? Поклич їх, будь ласка! Я заблукала і, здається, зламала ногу…
– А ви станете моєю мамою? – запитав я у відповідь. Схоже, вона не зрозуміла, що я налаштований серйозно і, посміхнувшись, погодилась на мою пропозицію.
Того ж дня ми повезли цю жінку у міську лікарню. Їхати було далеко, тому тато довго з нею про щось говорив, а потім я сказав, що ми провідаємо її завтра. Тато радо погодився. Ми відвідували їй ледь не щодня, а потім вона переїхала жити до нас.
Так сталось, що я знайшов свою маму у лісі. І всі, кому ми про це розповідали були щиро раді та не могли повірити, що саме так все склалось.
Пройшло чимало років після цього і зараз у мене є ще дві менші сестрички, але тато й досі продовжує жартувати про те, чи не через ту обіцянку у лісі жінка його не покидає.
Ось так одна подорож у лісі подарувала нам з татом справжню велику сім’ю!