Дружба з Жанною була наслідком дружби наших мам. Вони жили по сусідству, ходили в одну школу і давно були чудовими подругами. Я народився у мами на рік раніше, а потім народилася Жанна. Через це ми теж стали друзями, і ще в дитинстві не обходилося без жартів про те, що ми виростемо, покохаємо одне одного і ще одружимося. Жарти жартами, але Жанна мені справді давно подобалася. У нас були спільні теми для розмов, ми разом пізнавали світ комп’ютерних ігор і проводили свої вихідні. До того ж, вона була однією з небагатьох дівчат у моєму оточенні.
Жанна до мене як таких почуттів не виявляла. Навпаки, вона першою почала зустрічатися з хлопчиками, ходити на побачення і розбивати мені серце своєю поведінкою. Близькі друзі, що знали про мою закоханість, говорили ризикнути і зізнатися, а далі вже як буде, але я боявся. Раптом це зруйнувало б нашу дружбу настільки, що більше ми не змогли б спілкуватися і я навіть як друг не зміг би її бачити?
Кілька разів я все ж таки поривався влаштувати сюрприз-зізнання, поки в неї з її хлопцями все було несерйозно, але ось у її промовах почали прослизати нотки про значущість її стосунків із хлопцем із коледжу, і я зневірився в собі остаточно. Своє розбите серце я вирушив лікувати в бар, де напився всього, чого можна було, і, як мені здавалося, вирубився у себе вдома.
Вранці мене розбудив наполегливий дзвінок у двері. На порозі стояла Жанна. Вона принесла пакет зі свіжими круасанами з пекарні і ще гарячу каву. Була у чудовому настрої, що свідомо дратувало мене. У неї радість, а в мене горе…
– Я для тебе вибирала найсмачніші, – за столом вона не могла вгамуватися, спостерігаючи за тим, як я їм. – Тобі подобається?
– А ти чому тут так рано? Дімка тебе відпустив? – похмуро поцікавився я.
– Ми давно розлучилися, я ж сказала ще вчора.
Я був упевнений, що ще вранці вона доводила, що зустрічається.
– Коли це ти мені сказала?
– Увечері, після твого зізнання, – на мій здивований погляд Жанна розсміялася. – Так і знала, що ти не в собі. Ти мільйон і один раз повторив, що кохаєш мене і відключився, коли я намагалася сказати, що теж кохаю тебе. Підозрюю, ти вчора чимало випив і тому нічого не запам’ятав. Але ж ти був щирим?
Я нерозумно закивав. Невже я подзвонив їй увечері? І зізнався, зібравши всю сміливість у кулак?
Теплі й міцні обійми Жанни підтверджували її слова і мої здогадки. Мені залишалося тільки обійняти її у відповідь, радіючи з того, що я додумався до такої дурості й зателефонував їй із зізнаннями.