– Як же ти мене дістав! Я тебе ніколи не любила! Зрозумів? Я завжди любила Віктора! Він набагато кращий, ніж ти! Ти подивися, які в нього плечі та прес! Він щодня ходить у тренажерний! Не те, що ти, лежиш щодня перед телевізором і пиво п’єш! Он який живіт відростив! І заробляє він краще, он недавно машину нову купив!
– Так навіщо ж ти за мене заміж вийшла? Згадай, яка ти була! У тебе вибір наречених великий був…
– Мої батьки дружили з твоїми батьками… Згадай, вони завжди в дитинстві говорили, що з нас вийде чудова пара. І ось якось усе закрутилося. Мої батьки вирішили за мене.
– Ну що ж, насильно милим не будеш. Значить, не було кохання. Молодець, що все чесно розповіла. Батьків наших уже немає в живих. Ти вільна. Упевнений, ти ще будеш щасливою.
– Звичайно, буду! Я досі цікава чоловікам!
– Ось і добре! Ти ще влаштуєш своє особисте життя. І Віктор самотній. Ти ж знаєш, він розлучився кілька років тому. Син наш усе зрозуміє, не маленький, сам уже скоро одружиться. Думаю, нам нема про що більше говорити.
– Тобто ти мене кидаєш?
– Ні, я тобі свободу даю. Ми розлучимося і ти житимеш щасливо. Адже в шлюбі зі мною тебе тримали тільки батьки.
– Тобто ти хочеш зі мною розлучитися, щоб усе майно тобі дісталося?
– Ні. Навіщо? Усе дістанеться тобі. Я заберу лише будинок моїх батьків у селі. І Лаккі, звісно ж, теж.
– Але той будинок ремонтувати треба, ти ж знаєш. Він старенький і ми багато років не з’являлися там. Ти не знаєш, у якому він стані зараз.
– Нічого, я відремонтую. Пам’ятаєш, як я робив ремонт у нашій першій квартирі? Як стіни вирівнював, як плитку у ванній клав? Та всі були впевнені, що це команда професіоналів працювала!
– А Лаккі я тобі не віддам!
– Добре. Хочеш залишити собі? Залишай. Але дозволь нагадати тобі, що її треба виводити на пробіжку вранці та ввечері. І Віктор навряд чи буде радий, якщо в його шикарній квартирі з’явиться величезна вівчарка, яка може погризти дорогі меблі.
Він спокійно пройшов до спальні, дістав валізу і став акуратно складати в неї свої сорочки і штани. На щастя, речей було небагато – всі помістилися у дві великі валізи і спортивну сумку. Треба ж, стільки років жили разом, стільки речей у шафі – а взяти з собою майже нічого, все дружині належить.
Почувши дзвін келихів, він обернувся. У дверному отворі стояла його дружина з двома келихами в одній руці та пляшкою шампанського в іншій.
– Давай вип’ємо і поговоримо?
– Немає про що нам говорити. І таксі я вже викликав, приїде за 15 хвилин.
– І куди ж ти поїдеш зараз? У хаті тій спершу прибратися треба, та й ще невідомо, в якому вона стані. Можливо, вона не придатна зараз для життя.
– Нічого, там у селі по сусідству частина будинку здається. Я оголошення бачив в інтернеті. Поїду, поспілкуюся із сусідами, на вулиці не залишуся.
– Тобто ти все це готував заздалегідь? Ти розлучення хотів? Напевно, і дружину собі нову знайшов уже?
– Не знайшов. І навіть не шукав. Я кохав тебе. Але як би боляче це не було, у тебе немає до мене почуттів. Тобі погано зі мною. Я повинен відпустити тебе.
– Про яке кохання ти зараз говориш, якщо розлучаєшся через чергову дрібну сварку?
– Я розлучаюся не через сварку, а тому, що тобі потрібна свобода. І тому, що тобі потрібен інший чоловік.
– Та не потрібен мені інший чоловік! На емоціях наговорила зайвого! Заспокойся ти вже і давай розкладемо твої речі по місцях!
– Ні. Я почув твою правду. Вона гірка, але це правда. Не хочу більше тебе мучити.
– Ну й котись! Житимеш у своєму селі з собаками та котами, старий і нікому не потрібний!
– І добре. Може, з собаками і котами жити буду, а може, знайду собі в селі жінку, яка буде любити мене. Час покаже.
Задзвонив телефон – таксі приїхало. Він узяв валізи й почав спускатися сходами. Вона бігла за ним у чому була, в домашньому халатику і босоніж, просила повернутися. Але він не зупинився, не обернувся. Крапку поставлено і пора починати нове життя.
Йому майже п’ятдесят і його життя тільки починається! І не важливо, буде його життя самотнім чи компанійським, сумним чи веселим – воно буде справжнім, без фальші та брехні.
А ви наважилися б почати життя з нуля у п’ятдесят років?