Якби не листи, Василина так би й ніколи не дізналася всю правду про свого рідного батька

Мама Василини все життя обманювала дочку, адже не хотіла, щоб дівчина дізналася правду. Після тої ситуації їх стосунки повністю змінилися.

Василина змалечку росла з впевненістю, що батько покинув їх. Вона мало не напам’ять знала цю історію. Він, тоді ще юний хлопець, злякався відповідальності. Після появи дитини чоловік помінявся на очах. Став приходити додому пізно, не приділяв доньці часу. Він жодного разу не взяв дитину на руки, щоб її заспокоїти. Натомість мама всю себе віддавала вихованню доньки.

Коли Василині виповнилося пів року, батько пішов від них. Він зник із життя доньки та більше не повертався. Перший час мама робила спроби знайти чоловіка, але все було марно. Тато одразу дав зрозуміти, що не хоче з ними нічого спільного.

Настав день весілля Василини. На той час вона вже носила під серцем дитину. На світ мав з’явитися хлопець. Але пара не знала, яке ім’я вибрати для дитини. Вони з чоловіком перебрали стільки варіантів, але все не те. Тоді Василина згадала за сімейний альбом. Вона добре знала – в їхній родині чоловікам давали величні та давні імена.

Тоді погляд дівчини впав на зігнуту вдвоє фотографію. Василина дістала її. Розігнула та помітила свою матір з якимось чоловіком. Він був, як дві краплі води, подібний на Василину. Чи то дівчина схожа на того чоловіка? Невже це її тато?

Василина довго вдивлялася на того чоловіка. У нього щира посмішка та добрі очі. Що ж тоді трапилося? Чому він так змінився? Тоді Василина залізла в далекий закуток шафи та витягла звідти якісь листи. Її увагу одразу привернуло ім’я відправника. Це була її мама. Вона писала чоловікові, якого звали Степан. Це були листи до її рідного батька. У них матір залякувала батька. Тоді дівчина зрозуміла, що увесь цей час мама обманювала її. Вона заборонила батькові бачити рідну доньку. Втекла з нею в інше місто. Тато благав дати йому шанс брати участь у вихованні дитини, але матір була невблаганною.

Василина не могла стримати сліз. Вона одразу набрала номер чоловіка. Через п’ятнадцять хвилин він вже був поруч. І дуже вчасно, адже в дівчини почалися перейми. Василина швидко народила хлопчика. На щастя, дитина народилася цілком здоровою.

Тоді Василина одразу промовила майбутнє ім’я дитини:
– Степан…

Чоловіку це ім’я також припало до душі. От тільки матір, почувши його, дуже розлютилася. Вона спробувала переконати доньку змінити ім’я, але дівчина була непохитною. Василина сказала, щоб вона не сміла пхати свого носа в чужі справи. Для жінки така манера розмови рідної дочки була дуже неочікуваною. Вона навіть не знала, як себе поводити.

Після виписки Василина написала батькові на адресу, вказану в листі. І передчуття не підвело дівчину. Тато одразу відповів їй. Коли вони зустрілися, то не могли стримати своїх емоцій. Батько не бачив, як його донечка пішла в перший клас, вступила на навчання в університет, вийшла заміж…

– Нічого, тату…Тепер у нас ще все попереду. Нам так багато потрібно обговорити. Ходімо хутчіше додому, я тобі онука покажу, із зятем познайомишся, – говорила Василина, міцно обіймаючи тата.

 

Rate article
Add a comment

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

four × 3 =

Якби не листи, Василина так би й ніколи не дізналася всю правду про свого рідного батька