Тато Віри все життя обманював її. Правду дівчина дізналася зовсім випадково. Відтоді стосунки батька з дочкою дуже змінилися.
Віра все життя була переконана, що мама покинула її. Вона напам’ять знала батькову історію. Матір налякала відповідальність за життя маленької дочки. Після пологів жінку як підмінили. Вона не хотіла підходити до своєї дитини. Віра не отримувала від матері любові та турботи. Коли дитя плакало в колисці, мама спокійно займалася своїми справами. А батько бігав над дитиною від ранку до ночі.
Коли Вірі минуло два роки, мама пішла від них. Вона зникла з їх життя та більше ніколи не поверталася. Тим часом тато дівчинки намагався віднайти матір. Він витратив на пошуки дружини чимало сил та часу. Але все було безрезультатно. Мама одразу дала їм зрозуміти – вона не хоче мати з ними нічого спільного.
Минув час, настав день весілля Віри. На той час дівчина вже була вагітною. Вони з чоловіком довго думали над іменем їхньої майбутньої дитини. Стільки імен перебрали, але все не те. Тоді Віра вирішила глянути в сімейний альбом. Вона знала, що жінок у її роді називали величними іменами. От для прикладу прабабусю дівчини звали Агапія. Тітку – Варвара.
Тоді погляд Віри зупинився на цікавій фотографії. Вона була зігнута. Дівчина дістала фото, розігнула його та побачила там свого батька…з якоюсь жінкою. Вона була, як дві краплі води, схожа на Віру. Невже це її мама?
Дівчина довго розглядала фото. Та жінка мала милі риси та добрі очі. Вони наче сяяли від щастя. Що ж змінилося після появи дитини? Тоді Віра полізла в далекий закуток полиці та побачила там якісь листи. Відправником був її батько. Він писав лист до жінки, на ім’я Валентина.
Це був лист до її мами. В них тато залякував матір. Тоді Віра і зрозуміла, що батько весь цей час обманював її. Він відібрав дівчину в мами та втік з нею в інше місто. Жінка благала повернути їй дочку, але чоловік нічого не хотів чути.
Віра почала гірко плакати. Тоді вона подзвонила своєму чоловікові. Через пів години він був на порозі. Через переживання у Віри почалися пологи. Так на світ появилася їхня дочка. На щастя, здорова. Тоді Віра одразу промовила ім’я “Валентина”.
Так вона хотіла назвати свою донечку. Чоловік не був проти. От тільки батько мало не зійшов з розуму від люті. Він намагався переконати Віру обрати інше ім’я, але вона була непохитною. Дочка відповіла, щоб він не смів пхати свого носа в їхні сімейні справи. Чоловік зовсім не очікував подібного ставлення від дочки. Навіть не знав, що відповісти.
Віра написала мамі на адресу, вказану в листі. Вона дуже надіялася, що мати чекає на неї. І відчуття не підвело її. Мама відповіла доньці дуже швидко. Жінки таки зустрілися. Під час зустрічі вони не могли стримати сліз. Минуло стільки років. Мама не бачила, як дочка пішла в школу, закінчила університет, одружилася та народила дитину.
Але це не головне. Їм стільки всього треба було обговорити. Віра взяла маму за руку та повела знайомитися з чоловіком. А ще бабуся нарешті зустрінеться зі своєю онучкою. Тепер вони назавжди разом.