Соломія ішла додому й не знала, що їй робити. Подруга запропонувала їй їхати за кордон. Вона вже раз там була, а цього разу запропонувала Соломії. Але та не знає, що робити. З одного боку в неї троє дітей, яких треба ставити на ноги. А з іншого, вона ж не бачитиме їх стільки часу. Чоловік не хоче їхати на заробітки, але треба шукати вихід. Вдома роботи немає. Тож вона вирішила, що поїде.
Чоловік спокійно поставився до цього. Якщо жінка вирішила – хай їде. Він собі вдома знайде, чим зайнятися. З дітьми сидітиме бабуся, його мама. І жінка заробить, менше сваритиметься вдома. А то не дає йому спокійно жити. Все грошей їй не вистачає. Тепер свобода. Але чоловік не показує Соломії свій настрій, а то ще передумає їхати. Так радів Іван, чекаючи, поки жінка поїде на заробітки.
Соломія зі сльозами на очах покидала дітей, довго їх цілувала та обіймала. Дуже їй було важко. І діти не хотіли відпускати матір. Тільки Іван стояв не показуючи жодних емоцій. Соломія вже й не дуже раділа, що погодилася їхати. Чужа країна, так ще й без дітей. Як вони ростимуть без мами. Але потрібно, нічого не вдієш тепер. Так пройшло два роки. Соломія повернулася додому. Вже не обіцяла, що знову повернеться на роботу. За цей час вона дуже скучила за дітьми. Бачила їх тільки на фото, які їй присилали. Тому, коли тільки вийшла з автобуса, бігом кинулася до рідного дому. Перед нею стояла красива, висока дівчинка. Її Олеся. Позаду – Марія та Дем’ян. Позаду стояла свекруха. Вони почали обіймати одне одного та цілувати. Але Івана на подвір’ї не знайшла, як не шукали її очі.
Натомість до неї підійшла свекруха та мовила: “Не чекай”.
Він не прийде ні сьогодні, ні завтра”. Іван знайшов іншу. “Я одна піклувалася про онуків увесь цей час. Дякую, що ти хоч гроші на дітей висилала. Не знаю, як би ми вижили…” – продовжила свекруха далі. Так Соломія, поїхавши на заробітки, втратила чоловіка, але з іншої сторони глянула на свекруху.