Вперше за дев’ять років Ліда їхала стежкою, яка вела її до рідного дому. Навіть за кермом дорогого автомобіля жінка не могла відчути себе впевнено. У голові так і крутилися неприємні спогади з дитинства. Стільки часу минуло відтоді, як Ліда пообіцяла більше ніколи не повертатися на це місце. Але щось таки тягнуло її в місце, де вона виросла.
Виховувала Ліду тільки мама. Свого тата дівчина знала лише з фото та маминих розповідей. Він помер, коли дівчинці не було й чотирьох років. Жили вони бідно. Мама працювала медсестрою, тож заробляла небагато.
– Нічого, донечко. Головне в житті – здоров’я, а все інше буде. У тебе обов’язково буде краща доля, ніж у мене, – говорила вона дівчині.
Ліда зростала справжньою красунею. Добра, щира, працьовита. Не один хлопець милувався її красою. У неї було все, окрім приданого. Якось на танцях вона познайомилася з парубком із сусіднього села. Це було її перше кохання. Матір дуже хвилювалася за доньку. А що якщо він, хлопець із заможної сім’ї, просто пограється нею та покине?
Ліда намагалася заспокоїти маму та доказати, що вона помиляється. Він хороший, і гроші для нього неважливі. Вони кохають одне одного та мріють про сім’ю. Через три місяці Василь прислав сватів. От тільки його матір, побачивши хату Ліди, мало не зомліла. За увесь вечір вона не промовила жодного слова.
Весілля погодили справити осінню. Ось і настав той день…Від самого ранку Ліда не могла заспокоїтись. Якесь дивне хвилювання охоплювало її душу. Дівчина сама не розуміла, в чому причина. Дружки одягли наречену, а Василя все не було. Староста поїхав до нареченого, щоб з’ясувати, що там трапилося, але Ліда й без того розуміла – весілля не буде.
Хай там як! Я не дозволю синові псувати собі життя! – мовила матір Василя.
Всю ніч Ліда проплакала. Як швидко пройшла любов Василя, коли його батьки побачили, що наречена з бідної сім’ї? А як кохання? Він клявся їй у вірності та любові. Наступного дня дівчина зібрала свої речі та поїхала в місто. Хотіла якнайдалі втекти від спогадів. Люди ще довгий час згадували ту історію. Перший час працювала прибиральницею, згодом офіціанткою, а тільки появилася можливість виїхати на заробітки, вона ні хвилини не вагалася. Вже в дорозі Ліді сказали, що мами не стало, але повернутися дівчина не могла.
Так минав час. Спочатку вона заробляла мало, потім отримувала більше. Так Ліді вдалося відкласти кошти. Але вона так і не забула про свою першу любов, яка назавжди залишила свій слід у її серці. Сім’ї в неї так і не було. Ліда не могла відпустити образу на Василя та його батьків.
Сусіди не одразу впізнали Ліду. З милого, маленького дівчатка вона перетворилася у красиву та доглянуту жінку. Гарно одягнена, але з тою ж посмішкою, що й у дитинстві. Тільки очі її були сумні, навіть коли жінка посміхалася.
Якось назустріч Ліді ішла стара, згорблена жінка. В ній жінка впізнала матір свого “нареченого”. Зінаїда Григорівна теж впізнала Ліду та стала гірко плакати:
– Лідусю, пробач мені. Я вам обом зруйнувала життя. Хотіла кращої долі для своєї дитини. Він після тебе так нікого і не знайшов. Став заглядати в чарку. Я знаю, що це моя провина. Мені жити з цими думками до кінця життя.
Ліді стало шкода жінки. Вона змарніла, постаріла. Тільки тепер Ліда зрозуміла, що та жінка вже давно поплатилася за все власним життям. Образа нарешті відпустила дівчину.