Кілька років тому мій товариш Сергій одружився. Мушу сказати, він довго тримався, адже Сергію вже тридцять три. Він завжди жив для себе та відверто був проти шлюбу. Поїздки на дачу, до батьків, покупка продуктів на тиждень, застілля в колі сім’ї – все це для нього було неприйнятне. На жарти товаришів та рідних Сергій відповідав одне і те ж:
– У мене власне житло, робота, для чого мені ще сім’я на голову? Мені й одному добре. Тим паче в мене є вірний друг – мій пес Сімба. Живемо ми з ним і горя не знаємо. А жінки? Нині є, завтра ні.
Але рано чи пізно всьому є кінець. І на Сергія він прийшов. Попався він у жіночі руки. А дівчина то хитра… Навмисне була неприступною, тим самим ще більше пробудила в нього бажання добитися її. Звали дівчину Ірина, познайомилися вони біля кав’ярні. Їй 29, розлучена, але без дітей.
Згодом вони зустрілися вдруге. Ірина декілька разів залишилася в Сергія ночувати, а згодом у його шафі з’явилися її речі. Не встиг він оглянутися, як виявилося, вона вже живе в нього. Якось вони обоє сиділи на кухні та пили чай. Тоді Ірина сказала:
– Сергію, пам’ятаєш, ти кілька разів натякав мені на весілля. І знаєш – я, мабуть, погоджуся.
Як не напружував голову, Сергій не міг такого пригадати. Але й заперечити не зміг. Він зробив спробу, але Ірина перевела тему на планування майбутнього весілля.
Сергій відчував, що все йде не по плану, але він не міг чинити опір. Рано чи пізно йому б довелося одружитися. Тим паче Ірина нормальний варіант. Так на одного вільного чоловіка стало менше. Перший рік сімейного життя був чудовим. Якщо не брати до уваги дріб’язкові непорозуміння, які час від часу виникали між парою. Ірині було не до вподоби, що Сергій міг пізніше повернутися додому чи прийти напідпитку. У відповідь вона час від часу спілкувалася зі своїм колишнім чоловіком, розповідаючи йому про свої проблеми з теперішнім чоловіком. Сергій не був у захваті від того, що його дружина спілкується з колишнім чоловіком. У свій захист Ірина говорила, нібито треба бути добрішими до людей. Якось Сергій святкував на роботі день народження начальника, і, ясна річ, прийшов знову на підпитку. Він ліг у сусідній кімнаті та добре чув розмову своєї дружини з собакою.
– Ну ти й хитрун. Весь день хіба їси та спиш. Ні на що не здатний, окрім як спати. Як господар твій. Та ні…Ти розумніший, ніж він. Не розмовляєш, зате все чудово розумієш. Твій хазяїн нічого розуміти не хоче. Як так можна жити?
Сергій це чув, він вже хотів встати та сказати дружині все, що думає з цього приводу. Але все обернулося по-іншому.
– Знову п’яний приперся. Ти теж не можеш терпіти цього запаху? Спивається помалу. Дивитись на нього не можу. Жалію, що вийшла за нього заміж. На перший погляд, здавався нормальним, а виявився ще тим негідником. От Михайло куди кращий за нього. Не п’є, заробляє. Для чого я пішла від нього? Ну зрадив раз-два, з ким не буває. Зате якими подарунками мене обдаровував. Вмів гарно просити пробачення. Він досі вмовляє мене повернутися. От що мені робити, Сімбо? Все у твоїх лапах. Подай хоч знак.
Раптом в кімнату зайшов Сергій. Він покликав собаку до себе, а сам з-під лоба глянув в сторону дружини та мовив:
– Якщо ти думаєш, нібито я мріяв про сім’ю, то це зовсім не так. Мені дружина не потрібна. Тим більше така, як ти. Це ти влізла в мою квартиру. Огидно навіть дивитися на тебе. Даю тобі годину, щоб зібрати речі. А то Михайло зачекався, мабуть. Чи може до когось іншого підеш? І ще…Можеш завтра подавати на розлучення.
Ірина, замість гідно піти, просто розревілася та стала просити вибачення. Потім ще й звинуватила Сергія в черствості. Та він був неприступним, і таки виставив Ірину за двері. Вже біля будинку вона викликала таксі, сіла в нього та зникла в невідомому напрямку.