Мені було 10, коли батько пішов від мами. Вона прийняла це стійко, тоді я вже зрозуміла, що хочу бути такою ж сильною, як вона. Мама ніколи не говорила про тата погано, хоча він її зраджував і навіть кілька разів підіймав руку. Про нього говорила лише, як про мого тата, тому лише добре. Згодом доля віддячила їй за доброту і звела з моїм вітчимом, Іваном.
Для нього це також був другий шлюб. У минулому у нього все не склалось, тому що його дружина постійно докоряла йому, що він невдаха, адже мало заробляє. Одного дня він втомився від цього й покинув її. Єдина причина, чому він продовжував спілкуватися з колишньою – це спільний син.
Після того як вітчим розлучився у нього налагодилось життя. Перш за все він зустрів мою маму, яка щиро його покохала і підтримувала у всьому. А потім його і на роботі підвищили, тому зарплата виросла у кілька разів. За два роки він зміг купити хороший будинок та почав відкладати на машину. Незабаром про це дізналась його колишня і відразу прибігла миритися, проте було пізно. Після того, як він їй відмовив, вона заборонила сину спілкуватися з батьком.
Іван став нам, як рідний тато, адже турбувався і любив він нас більше, ніж біологічний. Він активно проводив з нами час, цікавився життям, допомагав розвивати хобі. Нарешті наша сім’я стала щасливою, особливо було радісно бачити таку усміхнену маму.
З того часу минуло чимало років. Ми з сестрою виросли й вже будуємо власні сім’ї, а мама з татом (так я почав називати вітчима) пішли на пенсію і насолоджувалися життям. Я був переконаний, що все у них так і буде прекрасно, проте одного дня мама мені зателефонувала й попросила терміново приїхати.
Я відразу зрозумів, що щось трапилось з Іваном, адже мама так просто не телефонувала б. І не помилявся. З вітчимом сталось щось погане, адже він вирішив переписати усе своє майно на сина, з яким припинив спілкуватися 30 років тому… Ми з сестрою не претендували на майно вітчима, проте надіялися, що він хоч будинок залишить мамі, адже вона так багато сюди вклала, а тепер, якщо, не дай Боже, з ним щось станеться, то опиниться без рідного гніздечка.
Мама довго плакалась мені про це, я їй втішав, хоча і сам не розумію, чому вітчим так вчинив з мамою…