Виховали двох дорослих дітей. Дали їм все, що треба, за онуками дивимось якщо необхідно. Залишили дітям по квартирі, вони живуть окремо від нас. Після пенсії молодшій доньці залишили квартиру в місті, а самі переїхали у село жити. Тут нам краще, свіже повітря, є невеличке господарство: курочки, кролики, але пенсії все одно бракує.
На комунальні ціни ростуть дуже швидко, а пенсія стоїть на місці, ледь як виживаємо на таку суму. Наші діти знають, що ми ледь зводимо кінці з кінцями, попри це, ніхто жодного разу не взяв ініціативу допомогти старикам. Син вдає, що не розуміє натяків, а дочка теж бідкається, що їй на харчі бракує. Хоча щомісяця купляє по декілька нових нарядів, і їздить із чоловіком закордон на відпочинок.
Як син, так і дочка мають своє авто, не їздять на роботу на автобусі. Завжди балують своїх дітей, не раз розповідала донька, що внучці дає стільки кишенькових грошей, ну повірте, що більше ніж наша пенсія. В сина склалось так, що усім в сім’ї керує невістка, фінансами теж. Тому, навіть якби він і хотів нам допомогти із грошима, то невістка б точно не дозволила йому цього зробити. А ще біля нас живе сусідка, яка весь час сипле нам сіль на рану, мовляв, що їй діти кожного місяця оплачуть комуналку і привозять по декілька пакетів продуктів, та ще й у санаторій путівки купляють. У нас завжди від цього тиск підіймається, чому так несправедливо? Ми ж теж не мало їм дали, поставили дітей на ноги, чому ж подяки при кінці життя немає?
Мене виховали по іншому, коли я була молодою, я завжди своїм батькам із братом допомагала. Як треба було, то й продуктів куплю, ліків які попросять. А зимою холодно, організую їм дрова, щоб мали чим обпалити хату. Ми ж розуміли це, нам і натяків не треба було. Не знаю як виживають інші пенсіонери на таку пенсію, але нам із чоловіком край не хватає грошей, хоч ми вже й не знаємо на чому ще зекономити. Як жити далі? Чому діти наші виросли такими невдячними?