Мені вже шістдесят вісім, сили не ті, здоров’я теж. За можливості, я не покидаю межі свого села, тому й чекав, що діти самі в гості навідаються під Новий Рік. Раніше було приємною традицією збиратися у мене, ялинку живу прикрашати, але цього грудня донька застудилася, сказала, що приїхати вони ніяк не зможуть, навіть на машині. Вона сама телефоном бовкнула, що це я міг би їх із зятем і онуками відвідати, якщо не боюся заразитися. Я сказав, що подумаю, насправді, нікуди не збираючись.
А потім сидів, думав, чого мені одному зустрічати, тим більше коли єдина дитина хворіє. Я витратив практично всю пенсію, щоб накупити і наготувати сумки їжі для дітей, у сусідки варення домашнього накупив, мед із місцевої пасіки. Добирався своїм ходом – автобусом до станції, потім електричкою і ще двома автобусами. Приїхав до будинку доньки якраз тридцятого грудня, щоб напевно до приготувань, а вдома нікого не виявилося.
Набравши доньку, почув її бадьорий здоровий голос:
– Ну ти чого, тату, попереджати ж треба! Ми з чоловіком і дітьми поїхали до друзів на свята. Ми ж начебто домовилися, що цього року святкуємо окремо…
Найбільше мене зачепило, що вона збрехала про застуду. Я б міг образитися і на її бажання проводити свята не зі мною, але набагато болючіше ранила брехня. Адже я турбувався, заради неї старався і готувався, їхав стільки часу.
Робити було нічого – розвернувся і поїхав назад.
Ось так діти обманюють навіть у дорослому віці і підставляють. А головне, що їм добре і весело, і про батьків вони зовсім не думають.