Люба вже давно мріяла стати мамою. Зі своїм колишнім чоловіком вона р0злyчuлacя, коли їй було 30 років. Жінка дуже боялася залишитися одною до кінця життя. В неї завжди було вдосталь залицяльників, вона мала струнку фігуру та милі риси обличчя. Але все-таки знайшовся той, кому вдалося полонити серце Люби. Він запропонував їй одружитися, і та погодилася. От тільки чоловік і гадки не мав, що робить це Люба лише заради дитини, яку вона так давно хотіла.
Ішов час, а в них так і не виходило завагітніти. Вони жили ніби чужі люди. Врешті-решт чоловік втомився від такого життя. Він добре бачив, що Люба не відчуває до нього зовсім нічого. Навіть знайомі, і ті знайшли б спільні теми для розмов. Чого не скажеш про Любу та Тараса. В результаті вони обоє не витримали такого життя та вирішили розлучитися.
Люба не особливо й переживала через це. Заспокоювала себе тим, що можна прожити й без чоловіка, тим паче вона вже була вагітною ще до моменту їх розлучення. Жінка таки отримала те, чого хотіла довгі роки.
Вона була дуже щасливою та не могла дочекатися, коли нарешті зустрінеться зі своєю донькою. Засинаючи, вона часто уявляла, як співає донечці колискові, колише її та заплітає волосся.
Була середа, жінка саме прийшла на планове обстеження. Вона добре себе почувала та чекала моменту, коли на УЗД побачить своє малятко та почує її серцебиття. Але замість цього вона почула слова, які назавжди закарбувалися в її пам’яті. “Ми не чуємо серцебиття. Потрібно терміново викликати пологи”. Люба довго приходила до себе після почутого. “Цього не може бути, дитинка ж була цілком здоровою. Що могло трапитися? “Не хочу в це вірити!” – кричала жінка зі сльозами на очах.
А далі все було ніби в тумані: лікарі, медсестри, світло, операція. Вже в палаті Люба прийшла до себе. Поруч нікого не було. Пізніше до неї зайшла медсестра. Вона й повідомила страшну звістку – дитину не вдалося врятувати.
Після декількох днів у палаті Люба вирішила навідатися до малят, які лежали в пологовому будинку. Їй було цікаво, якою могла бути її донечка. Тоді погляд жінки впав на дитину, яка весь час плакала. Як виявилося, цю дитину народила багата, самозакохана жінка. Вона добре псувала нерви лікарям, поки народжувала. Після народження дитини жінка мріяла лише про одне – щоб їй вдалося зберегти свої форми та повернутися на роботу. Вона відмовилася дивитися на дочку та тим більше брати її в руки.
Люба, послухавши історію дівчинки, попросила в лікарів погодувати маля. Їй дозволили.
Якось Люба тримала на руках немовля та тихо співала колискову. Як раптом до палати заглянув якийсь чоловік. Він довго дивився на жінку, а коли зловив на собі її погляд, одразу зачинив за собою двері. Медсестра сказала, що це був рідний батько дитини. Його дружина відмовилася від дівчинки.
Любу готували до виписки. Її стан значно покращився. Жінка вкотре пішла в кімнату, де лежала дівчинка. Вона не хотіла покидати малечу, адже всім серцем прикипіла до неї.
Зібравши свої речі, Люба сама вийшла з пологового. А на вулиці на неї чекав сюрприз. З трояндами в руках та тією самою дівчинкою, котру так полюбила жінка, стояв рідний батько дитини.
– Я роблю таке точно вперше. Ви згідні стати мамою моєї дитини? – запитав він.
– Я вже нею стала, – прозвучало від Люби.
Додому вони поверталися втрьох. А біологічна матір залишилася ні з чим і втратила не лише дитину, але й чоловіка.