Ця історія прийшла до мене від знайомої аж з Закарпаття. Повідає вона вам про звичайного хлопчика Артема. Навчався він не дуже добре, проте мав успіхи у спорті, особливо у баскетболі.
Найважче зі всіх предметів йому давалась математика. Ще й до того всього вчителька його не любила, мов він її ображав лише тим, що не міг зрозуміти, як розв’язувати ті задачі. Оксана Петрівна постійно викликала неулюбленого учня до дошки й вичитувала його за помилки у самостійних та контрольних роботах. Він опускав голову й ховав очі, бо соромно було зав це, а ще й однокласники могли з нього посміятися…
Того дня знову це трапилось. Вчителька називає якусь помилку, весь клас регоче, а Оксана Петрівна не думає зупинятися. Далі вона говорить про те, що хлопець не зможе ніким стати, буде милостиню просити, або двори підмітати, а вкінці мовить найболючіше: «Була б твоя мама жива, то добре б тебе «виховувала» і дивилась, як вчишся!». А хіба ж хлопець був проти, щоб мама була поруч? Сам хотів цього, але ще маленьким був, коли мами не стало.
Тоді Артем і став самостійним. Батькові допомагав у всьому у господарстві, їсти сам собі готував, а потім і татові, адже він до пізніх годин на роботі був, а у нього ще ж є менша сестричка. Але ж хіба Оксана Петрівнга думала про те, як доводиться жити хлопчику? Не хвилювало його її життєві труднощі. Можливо, це через характер такий, недобрий.
Коли вчителька нагадала про матір, то учень не міг більше слухати, з його очей покотилися сльози та він пішов з класу. А потім і зі школи вибіг. На вулиці холодно, місяць листопад, а він біжить, за сльозами дорого не бачить. Сам і не помітив, як прибіг до річки неподалік від школи.
Неподалік двоє дівчаток бігало, а потім одна з них послизнулась та впала у воду. Не вміє плавати й почала тонути, тоді Артем швидко все скинув з себе й побіг на порятунок. У нього вийшло врятувати маленьку дівчинку.
Він схопив дівчину на руки, накинув одяг й побіг з її сестричкою до медсестри шкільної. Тільки побачив дорослих, то ноги його підвели, впав. Прокинувся він у кімнаті медсестри. Тоді йому вже було добре та тепло, а через трохи його додому відпустили, зовсім здоровенького.
Після цього дільничий зібрав усю школу на лінійці, аби винагородити хлопчика грамотою за відважність, а батьки дівчинки подарували йому нового велосипеда (його тато підказав, що хлопчик давно мріє про нього). А після дільничий запросив хлопчика до себе на службу й нарешті Артем зрозумів, чого хоче. Він вирішив, щ0о хоче допомагати та рятувати людей, тому й тепер навчатися треба старанніше! Мама точно ним пишатиметься!