Так трапилося, що я вже двічі одружений. З першого шлюбу в мене залишилася дочка, яку звали Наталя. А в другому шлюбі в мене появився син Василь. Наталія була зовсім не потрібна моїй першій дружині. Мені хотілося, щоб у неї було хороше дитинство, тож я вирішив поговорити зі своєю дружиною та забрати дочку до себе. Жінка погодилася прийняти мою дочку як рідну.
Коли Наталі було сімнадцять років, вона прийшла до нас та сказала, що вагітна. А хлопець, котрий є батьком майбутньої дитини, дізнавшись про це, просто втік. Ми не стали звинувачувати Наталю чи сварити на неї, а просто прийняли її з онуком. Моя дружина сама запропонувала прописати Наталю в нашій квартирі.
Дочка була безробітна, допоки її син не пішов в садочок. Дружина виховувала та любила онука ніби рідного. Вона ніколи не робила різниці між моєю дочкою та нашим спільним сином, а обох любила однаково.
Минув рік. Наталя зустріла іншого чоловіка. Спочатку вони з’їхались, а згодом вирішили одружитися. Всі організаційні моменти весілля лягли на плечі моєї дружини. Дочка лише роздала гостям запрошення.
А коли запрошення вручили нам, я ледь стояв на ногах. Адже в ньому було вказано моє ім’я, а от про мою дружину і мови не йшло. Уявіть мій подив! Мені стало настільки неприємно, що я не знав, де себе подіти. Моя дружина вклала душу у виховання Наталі, допомогла з організацією свята, а дочка просто наплювала на неї.
Я став на сторону дружини. Тож у день весілля прийшов до РАЦСу, привітав молодят та пішов додому. У ресторан не поїхав. Адже як дочка ставиться до нас, тим самим відповідатимемо й ми.