Звати мене Анастасія, мені 30 років і я виховую сина якому вже 10 років. Сина виховую самотужки, оскільки чоловік нас покинув. Близько одинадцяти років потому у мене зав’язались стосунки із чоловіком який на той момент був заміжнім. Після того як я дізналась, що вагітна, з того моменту ми більше ніколи не бачились. Таке рішення прийняла я, що більше ми бачитись не будемо.
Якщо відверто, то у мене до нього не було ніяких почуттів. Для мене це були вигідні стосунки, оскільки він забезпечував мене матеріально, купував все, що я хотіла. Дитину я хотіла, тому про аборт я навіть не думала. Заміж я за нього не хотіла, ну і він би свою сім’ю не покинув точно. Я знала, що щастя у мене із ним не буде, я не мала мети зруйнувати його сім’ю, тому добре обдумавши я вирішила піти.
Зі здоров’ям у мене були деякі проблеми, тому я дуже боялась, щоб не довелось робити аборт. Мене не лякало, що я буду матір’ю-одиначкою, бо я давно хотіла дитину. Мої батьки мене підтримували, дуже підбадьорювали. Я знала, що можливо, уже ніколи не знайду собі справжнього чоловіка, бо мало хто хоче женитись з жінкою «із багажем». Але мені було байдуже, бо я була налаштована на те, щоб народжувати. Я мама найчудовішого сина у світі. Без нього я була б самотня в цьому світі. Я часом ходила на побачення, але до серйозних стосунків не доходило.
Син ходить у четвертий клас. Тільки нещодавно я дізналась, що його однокласниця це дочка біологічного батька моєї дитини. Я була шокована від цієї зустрічі, яка відбулась досить неочікувано: в шкільному коридорі. Ми зіштовхнулись і удали, що один одного не знаємо. Його донька сидить із моїм сином за однією партою, і це не дуже добре. Я весь цей час хотіла про нього забути й не думати, бо було соромно за свої минулі помилки.
Я гадала, що ми більше ніколи не побачимось знову, але те, що син дуже схожий на нього – це турбує мене найбільше на цю мить. Я боялась, що одного разу можуть помітити цю схожість, а я боялась, що можуть дізнатись правду.
Я розгублена в цій ситуації, я не можу перевести сина в іншу школу, адже тут його друзі, вчителі до яких він звик. Я, мабуть, маю розказати правду. Все дуже складно, весь цей час все було так добре, як треба було долі звести нас знову…
Я вночі не можу спати, адже мене це так мучить.