Ще з молодих років ми з чоловіком вирішили, що на старості хочемо жити великою родиною у нашому будинку, тому багато років роботи й життя присвятили його побудові. А зараз у нас доросла донька, яка переїхала до нас жити зі своїм чоловіком! Мрії збуваються – могла б подумати я!
Нашій Олі вже було 25 років, коли вона привела до нас Марка, щоб познайомитися. Ми до нього ставилися не дуже добре, проте носом не вертіли, адже це її вибір.
Річ у тім, що за довгі роки у чотирьох (у нас ще є син менший), у нас з’явилися певні традиції. Наприклад, щодня я вішала у ванні новий рушник, яким кожен міг витерти обличчя та руки. Мій зять ж сказав, що він ним користуватися не буде і повісив свої три рушники поруч – для обличчя, для рук і для тіла…Окрім цього у нас є чимало домашніх капців, які зберігаються в одному великому. І у нас була традиція, що ми можемо обирати той колір капців, який нам сьогодні симпатизує. Першим обирає той, хто першим повертається додому. Зять, почавши жити з нами, сказав, що тепер зелені належать лише йому, а Олі лише жовті, мов так правильно.
Мене з чоловіком це відверто дратує, адже він живе на всьому готовому і ще встановлює свої правила! Ми з чоловіком оплачуємо комунальні, ремонт чогось, купуємо їсти, вони теж це роблять, але рідко, тому, можна сказати, що вони живуть у власне задоволення. І при цьому всьому він ще встигає носом крутити та говорити, що йому ще щось не подобається.
Але ж сваритися з Олею через це ми не хочемо, а що як ще зруйнуємо їхню сім’ю, а у них могло все скластися щасливо…
Вчора зять заявив мені, що обрав собі кухонні прилади й тепер ними ніхто теж не має права користуватися! Мої останні нервові клітини на межі і я не знаю, як з цим миритися далі, тому що чує моє серце, що це не кінець!