Зовсім недавно я потрапив у дивну ситуацію. Я ще звечора разом з батьками мав поїхати на дачу. Але в мене назбиралося стільки роботи, що я вирішив приїхати наступного дня. Зранку я вирішив піти на автобус, на зупинці помітив бабусю. Одяг на ній був не новий, зате охайний. Вона стояла та плакала. Я не зміг залишатися байдужим, тож вирішив підійти до неї.
– Бабцю, у вас щось трапилося?
– Так, з моїм єдиним онуком трапилося лихо. Мені сьогодні зателефонували та сказали, що він може потрапити у в’язницю.
Тоді я вирішив дізнатися про все більш детально.
Виявилося, бабці зателефонували з невідомого номера й сказали, нібито її онук потрапив у біду. Баба не має права нікому про це повідомляти, навіть поліції. Бо може бути ще гірше.
– Бабусю, а ви самі хоч набирали номер онука? Ну щоб переконатися, чи це справді так?
– Та куди там! Мене так залякали, заборонили йому дзвонити. Сказали тільки зняти гроші та віддати їм. Мене стільки разів обманювали. То таблетки неефективні підсунуть, а недавно так взагалі приходили нібито з благодійної організації, принесли мені пачку гречки та хліб. Поки я відійшла в іншу кімнату, вони вкрали мій гаманець.
– Бабцю, а номер онука у вас є? – запитав я.
І тут старенька почала щось шукати у своїй сумці. Вона витягла звідти старенький блокнот, де були номери, які та записувала роками.
Ми знайшли номер її онука та вирішили йому зателефонувати. Я набрав його номер та пояснив всю ситуацію. Онук запитав, де ми знаходимося, і вже за двадцять хвилин був біля нас.
– Ой, синку, дякую тобі! Якби не ти, я б усі свої заощадження віддала шахраям.
Ось так буває. Нічого вірити всяким шахраям, чи повідомляти номер своєї карточки по телефону. Якщо ж ви можете застерегти когось від шахраїв, то, будь ласка, не будьте байдужими.