Я була обтяжена відповідальністю бути найстаршою в нашій великій родині, що означало брати на себе всі домашні обов’язки та доглядати за молодшими братами й сестрами. Це була роль, яку я не обирала, але яку мені нав’язали. У школі та по сусідству мене постійно дражнили за те, що я завжди була оточена маленькими дітьми. Я плакала і давала собі обіцянки, що ніколи не матиму власних дітей. Мій батько відповідав на мої обіцянки фізичним насильством. Він казав, що “вибиvаv з мене все лайно”. Коли я закінчила 9 класів, мене відправили вчитися на кухаря, тому що вважалося, що мені необхідно мати професію. Після закінчення училища я влаштувалася на роботу в кафе. Батьки сварили мене і вимагали, щоб я крала їжу з кафе і приносила додому, наполягаючи на тому, що я повинна годувати сім’ю, а не бути наївною дурепою.
Вони контролювали мою зарплату і моє життя. Саме тоді я прийняла рішення, яке змінило моє життя. Я купила квиток і поїхала до міста, дистанціювавшись від них. Я знала, що це був серйозний вибір, який не можна змінити. У місті я швидко знайшла роботу, почавши з посудомийниці, і винайняла кімнату у пенсіонерки. Вона ставилася до мене доброзичливо, брала справедливу орендну плату, а я намагалася допомагати їй усім, чим могла. У нас склалися добрі стосунки, ми підтримували чистоту і затишок в оселі, разом насолоджувалися смачною їжею, надавали підтримку одна одній.
Через деякий час вона познайомила мене з чоловіком, і ми вирішили одружитися. Його батьки мене схвалили. Через рік у нас з’явилася на світ донька, а згодом народився син. Посеред усього цього я почала сумувати за батьками та вирішила відвідати їх. Ми з чоловіком підготували подарунки й вирушили в дорогу. На жаль, мої батьки не оцінили цього. Вони просто вигнали мене з дому, грюкнувши дверима перед моїм носом, навіть не подивившись на мого чоловіка і дітей. Мені було дуже боляче, і я навіть забрала з собою подарунки. З того моменту я прийняла тверде рішення, що більше не буду до них приїжджати.