Коли я була молода, то зробила велику помилку. Почалось все тоді, коли мій хлопець пішов в армію. Ті місяці тривали дуже довго і я почувалась дуже самотньою, тоді між мною і його другом почало щось відбуватися. Між нами палала пристрасть, яку ми не могли пояснити, тому я зрадила своєму хлопцю. Це було лише кілька раз, а після звістки про мою вагітність він мене покинув.
Повернувшись з армії та побачивши мене, Вадим щиро розчарувався. Вже тоді у мене був живіт і я носила дитину, але від іншого хлопця. Він навіть не хотів перетинатися зі мною на якихось святкуванням та поглянути мені у вічі. Все це тривало кілька місяців.
На щастя, пологи минули швидко та добре, проте після них щось всередині мене обірвалось. Я не могла зібратися з думками, була розсіяна, медсестри були змушені мені щось пояснювати по кілька разів.
Після мама зустріла мене з виписки та була підозріло щаслива. Я думала, що це пов’язано з появою онука, але насправді вдома на мене чекав сюрприз. У нас у гостях був мій Вадим, який прийшов серйозно поговорити зі мною, а після розмови зробив пропозицію. Виявилося, що його мама переконала, що, якщо він кохає мене, то повинен одружитися, а дитину виховувати, як рідну.
Наш шлюб тривав десять років. Я не можу сказати, що це було погано, але й щасливими нас язик не повертався назвати. Коли ми сварилися, то чоловік згадував мені зраду, а потім вибачався, адже обіцяв, що зможе це пробачити. А мене щоразу гризло сумління, коли я бачила у ньому якусь невпевненість у мені.
На той момент я розуміла, що мені дуже пощастило зі свекрухою. Вона постійно говорила з сином, захищала мене, підтримувала, як могла. Зі всіх сил старалась зробити нас щасливими й доньку мою любила, як рідну онучку. Я й ніколи подумати не могла, що від чужої людини відчуватиму скільки любові та тепла. В якийсь момент вона стала мені ріднішою та ближчою за чоловіка.
На десяту річницю шлюбу Вадим прийшов додому щасливий, повідомив мені, що був у «психотерапевта», де зрадив мені, адже саме це він хотів зробити ще з того самого дня, але ніяк не міг наважитися. Для мене це було ударом у спину, адже ми це все проговорили, після цього я не дивилась на жодного чоловіка, завжди була вірною і старалась бути найкращою жінкою. Минуле, тому й минуле, що не потрібно нести його у майбутнє. Пробачити чоловіку я не змогла.
Коли ми розлучилися, я була наскільки розбита, що на життя бракувало сил, тоді мене знову підтримувала свекруха. Вона допомагала мені з донькою, влаштовувала на нову роботу і навіть організувала день народження, на який я не мала жодних сил.
Минуло два роки з нашого розлучення і чоловік знайшов собі жінку. Я була щиро рада за те, що він продовжує жити. Проте свекрусі зовсім не подобалась нова невістка, вона про це говорила мало і без жодного бажання. А через рік у неї з’явився онук, проте і тут свекруха ставилась до нього віддалено без жодного бажання. Звісно, колишній це помічав і його це ображало. Одного разу Вадим навіть сказав: «Чому ти любиш чужу тобі дитину більше ніж рідну?». Свекруха відповіла, що за цей час я встигла стати їй донькою, тому і моя донька її рідна онучка. Такі слова мене дуже втішили.
Я щиро люблю свою свекруху, вважаю її своєю другою мамою, але про те, що у мене з’явився чоловік я довго не наважувалась її сказати. Боялась, що після цього вона розчарується у мені, проте її реакція дуже мене здивувала.
«Ох, сонечко, нарешті! Я так хотіла, щоб ти стала щасливою!» – сказала вона й кинулась мене обіймати, ледь стримуючи сльози.
Ми з чоловіком одружувалися скромно, були лише найближчі люди. Серед них і свекруха. Я не знаю, чому Бог мене так любить і подарував цю чудову жінку поруч, але я безмежно вдячна всесвіту за неї! У свій час я зробила величезну помилку, але вона ніколи мене за неї не судила, бачила, що я покаялась. Я вдячна її за кожну мить поруч зі мною і за те, що вона стала мені такою близькою.