Лариса все життя була в пошуку того самого. Вона двічі заміжня була і вважає, що це не межа, хоча їй уже шістдесят. Жінка вона дуже доглянута, симпатична – сама з єврейського роду. Більша частина її сім’ї та діти від перших шлюбів живуть в Ізраїлі, а сама вона їздить країнами собі на втіху. Нічого її не бентежить і не лякає, тільки все намагається вона знайти собі нових кавалерів.
Уже з ким тільки не зустрічалася і які безглузді історії знайомств не розповідала. У мене в мої п’ятдесят п’ять ніколи нічого подібного не було, і навіть думати не хочу, що одного разу я зможу залишити чоловіка і піти шукати собі ще когось. Заради чого, питається?
Так от, Лариса не так давно почала зустрічатися із сорокарічним чоловіком. У нього теж один шлюб за плечима, але на перший погляд людина він непогана. Це й підозріло. Навіщо такому порівняльному молодому чоловікові з хорошою роботою така як Лариса? Так, вона платить за нього, так, подарунки дорогі робить, але це все одно не купівля квартири або машини. І при цьому не сказати, що він від неї без розуму.
Подрузі все подобається. Вона себе і коханою почуває, і бажаною, і хвалиться молодим нареченим. Живуть вони вже разом у неї в квартирі, їздять на відпочинок, виходять на романтичні вечері. Про весілля Лариса поки нічого не говорить – може, він не хоче одружуватися. Але все одно для мене їхні стосунки як якийсь дисонанс – не вкладаються в голові. Навіщо їм це? Тому що комфортно разом чи є інша причина, про яку Лариса замовчує?