Три місяці тому я приїхала в це місто з Авдіївки. Мушу зізнатися, але перший час почувала себе дуже ніяково. Мало не кожен звертав на мене увагу через те, що я розмовляла p0ciйcькoю мовою. Я вже звикла до косих поглядів людей у свою сторону, але от до нахабності – ні.
Недавно, повертаючись із роботи, я зайшла в тутешній супермаркет купити масла. На годиннику була вісімнадцята, якраз час, коли найбільше покупців, адже кожен саме повертається додому після роботи. Був повний супермаркет людей.
Я підійшла до каси та стала в чергу. А потім почала викладати продукти. Молоденька дівчина-касирка щось пробурмотіла собі під ніс, що я й не розчула. Тоді вона голосно на весь магазин сказала: “Жінко, пройдіть до іншої каси. Я сказала, що ця тимчасово не працює! Що незрозуміло?!”
Вже оце “жінко” викликало в мене негатив. І хто вона взагалі така, щоб підвищувати на мене голос. Ще й при людях.
Я відповіла їй, що не почула оте бурмотання під ніс, а вона не має права підвищувати голос у мою сторону. Щоправда, говорила я p0ciйcьк0ю.
Аж раптом почула, як та сама касирка зухвало обернулася до своєї колеги-касирки та мовила: “Ну ті переселенці. Не розуміють державної мови. Бач, їм потрібно повторювати по десять раз”. Після цих слів я вже не могла себе стримати. Вхопила пачку масла та жбурнула їй прямо в обличчя. Якби касирка вчасно не відхилила обличчя, так би й ходила з синцем під оком. Або нічого тут відкривати свого рота. Нехай знає своє місце!
Я кинула всі продукти на підлогу та пішла з супермаркету. Моєму обуренню просто не було меж. Більше я туди ні ногою! Та хіба важливо, як я розмовляю?! Хоч би й німецькою! Я клієнт, тож маю право на ввічливе обслуговування. Чи не так?