Моїм батькам не вдалося прожити удвох щасливе спільне життя. Я була зовсім малою, коли вони вирішили взяти мене та виїхати за кордон на заробітки, адже тут було важко з роботою. Мама одразу влаштувалася на хорошу роботу, а от батькові не вдавалося знайти собі підробіток. Відтоді між ними почалися сварки, і мати врешті-решт подала на розлучення. Вона не хотіла більше жити з людиною, яка нічого не робить задля блага своєї сім’ї. А мене вони відправили до бабусі з дідусем, в Україну. З того часу я жила з ними.
Мені на той час саме виповнилося тринадцять років. Я важко переживала розлучення батьків, адже сумно було усвідомлювати, що насправді я нікому й не потрібна. Батько відтоді зовсім зник з мого життя. Навіть досі я не знаю, де він та чи взагалі живий. Перші місяці мама висилала на мене кошти та солодощі, телефонувала до нас, а потім також зникла. З бабусею та дідусем я почувала себе добре. Їм вдалося замінити моїх батьків. Завдяки їм я пережила втрату сім’ї.
Саме бабуся та дідусь помітили моє зацікавлення малюванням та спортом. Відтоді я відвідувала гурток з гімнастики та ходила на уроки малювання до своєї вчительки зі школи. Баба весь час повторювала, що в житті важливо займатися тим, до чого лежить душа. І вона мала рацію.
Я вступила на факультет дизайну. За роки навчання я щомісяця отримувала стипендію. А зрештою, згодом мені вдалося знайти роботу за своєю спеціальністю. Я була однією з тих, хто уважно слухали лекції, не пропускали жодної пари та постійно навчалися. Я проходила різноманітні курси, багато читала. Бабуся з дідусем оплачували всі мої курси. Тож я чимало знала про особливості дизайну.
Мені вдалося знайти кращу роботу в міжнародній компанії. Туди саме шукали дизайнера. Моя робота приносила мені задоволення. Я відвідувала всі можливі конференції, завдяки цьому я постійно вдосконалювала свої знання. Їздила Україною та бувала за кордоном. Все це дало мені змогу показати себе з кращої сторони. Ще декілька років тому я б і не повірила, що зможу працювати на роботі своєї мрії та отримувати за це зарплату в доларах.
На роботі я зустріла свого коханого. Він також був хорошим фахівцем та працював над відкриттям власної справи. Саме ця людина зробила мене по-справжньому щасливою. Через два роки стосунків ми з’їхалися. Я не забула про своїх бабусю та дідуся і часто навідувала їх. Мій хлопець з першого дня знайомства припав їм до душі, його вони прийняли як рідного. Мене це також дуже тішило.
Все було справді чудово. А якось мама, яка забула про існування своєї дитини, вирішила з’явитися в моєму житті. Вона подзвонила до мене. Мабуть, бабуся дала їй мій номер.
Ніби нічого й не трапилося, вона стала зі мною розмовляти. Я не очікувала через стільки років почути її голос, тож аж розгубилася. Вона свій вибір зробила багато років назад, і якби не баба з дідом, я б опинилася в дитячому будинку.
Я вирішила поцікавився, з якою метою вона зателефонувала до мене. Мама відповіла, ніби в неї почалися труднощі на роботі, тож вона повернулася в Україну. Матір дізналася про моє життя, тому наважилася попросити про допомогу. “Доню, у тебе заможне життя, багатий чоловік, робота, квартира. Допоможи мені…”. І хай дехто назве мене черствою, але я заблокувала її номер.
А мама за увесь час хоч раз поцікавилася, яким чином я отримала те, що маю зараз? Роки навчання, постійного вдосконалення, важкої сумлінної праці, підтримка бабусі та дідуся. Це все я не отримала так легко, як їй здається на перший погляд. Саме баба з дідом підтримували мене, коли було важко, вірили в мене, хвалили. А мати? Та вона навіть жодного разу не зателефонувала й не спитала, як мої справи. Зате тепер має наглість про щось просити. Свої проблеми нехай вирішує самостійно. Якщо в цьому житті хтось і заслуговує моєї допомоги, то це тільки мої найдорожчі бабуся з дідусем.