Насправді я народився у дуже великому місті, але коли навчався в університеті, то зустрів одну дівчину із невеличкої провінції та сильно в неї закохався. Коли одружились, то переїхали до неї, бо там була вся її сім’я. Моєї дружини вже як 5 років немає з нами, але я все-ще живу у нашому скромному гніздечку. Мої родичі теж часто телефонують і просяться в гості, бо хочуть приїхати відпочити біля річки, яка поряд із нашою хатою.
Минулого розу була подібна ситуація: зателефонував мій троюрідний брат, із яким ми взагалі майже ніколи не спілкуємось, хіба вітаємо один одного зі святами і раз на кілька років бачимось на чиємусь весіллі. Тобто загалом ми були досить чужими один одному. Але того дня веселий голос брата повідомив, що він вже у моєму селі і що вже скоро буде біля моєї хати. Як виявилось, він був не сам, а зі всією своєю сім’єю.
Ну що мені було робити? Я швидко пішов до магазину, купив трохи цукерок, печива, вина якогось дорожчого; донька допомогла те все гарно викласти на стіл. Брат привіз із собою дружину та трьох дітей, а та прихопила із собою ще свого брата із дружиною та донькою. Ми за печивом та чаєм трохи поговорили про те, про се, а потім брат спитав, де вони всі сьогодні будуть ночувати.
Насправді ми із моєю покійною дружиною раніше мали маленький сімейний готель. Наш будинок був насправді досить великим, деякі кімнати пустували, то ми і вирішили їх здавати. Лишень 4 кімнати, кухня та вбиральня, але все було дуже затишно, і ніхто раніше не скаржився. Зараз донька трохи допомагає мені вести все це, бо поки на канікулах. Кімнати бронюють за тиждень-два, а ми ночуємо на першому поверсі у кімнаті, яку залишили для себе. Більшу частину грошей заробляємо влітку та взимку, потім за них і живемо.
Інколи залишаються вільні номери, але не того дня – все було зайнято і заброньовано заздалегідь. Тому я повідомив брата та інших родичів, що я зможу їх прийняти у себе. Звичайно, якби брат приїхав сам, то міг би заночувати із нами в спальні, бо збоку стоїть диван, але їх було восьмеро.
Тому я порадив родичам хороший готель поряд із нашим домом, оскільки добре знав власника і міг домовитись про хорошу ціну. Але брат із дружиною були обурені. У їхніх планах був безплатний відпочинок у моєму готелі, вони не хотіли витрат. Брат вимагав, щоб я вигнав якихось гостей та заселив їх, оскільки “ми ж родина”. Я не стерпів ні його тону, ні його вимагань, тому за пів години у готелі не було ні його, ні його родини. А вже за годину мій телефон почав розриватись від дзвінків різних тіток, кузенів і бабусь, що я от такий поганий, вигнав брата з хати.
Більш як два роки ми не спілкувались один з одним, але недавно він знову вирішив приїхати, і знову зі всією своєї ріднею. У мене складалось таке відчуття, що вони чекають від мене вибачень, бо це я ніби-то був таким неввічливим. Звичайно зателефонував брат завчасно, аж за два місяці, і сказав, аби я забронював для них номери. А ще, сказав, що чекає вибачень. Я, чесно кажучи, просто не витримав і кинув слухавку. За пів години вже дзвонила тітка і розказувала мені вкотре, що я дуже поганий, безсовісний, безсердечний брат.
Якщо говорити чесно, то я завжди всіх із задоволенням приймав у себе, любив гостей і горнувся до рідні. Але не тут. Я більше не відповідаю, коли бачу на екрані телефону сповіщення про дзвінок брата. Всі інші родичі також знають про готель, приїздять регулярно, але тільки тоді, коли є вільні місця. І я дякую їм за розуміння.
А з братом я більше не спілкуюсь. І взагалі про це не шкодую.