Мене звати Василь. Я майже 19 років тому поїхав на заробітки в Чехію. Лише зараз я задумався про те, щоб повернутися в Україну, адже мені недавно виповнилося 68 років. Здоров’я уже далеко не те. За цей час мої два сини змогли собі придбати квартири за ті гроші, що я надсилав. Але я зараз не знаю, що мене очікує вдома, я ж так давно там не був.
Я звик до того життя, що веду тут у Чехії. У мене з’явилися свої друзі, робота, на якій мене поважають, тут у мене хороша зарплата. Я винаймаю собі гарне житло. А що я матиму вдома? Навіть не знаю, чи я там комусь потрібен.
Мені здається, що я повернуся до того ж життя, що було у мене до переїзду. Тоді моїй сім’ї було дуже важко. Зарплата була мізерною, діти от-от мали піти вчитися в університет, а ми з дружиною ледве зводили кінці з кінцями.
Я працював багато та дуже важко на будівництві, а дружина була бібліотекаркою. На жаль, у неї було слабке здоров’я, тож знайти більш високооплачувану роботу вона не могла, я переживав, щоб вона не хвилювалася. Все це мене підштовхнуло до роботи закордоном.
Спочатку було дуже важко, часто мене обманювали. Робота була важка, а платили менше, аніж обіцяли. Доводилося жити надголодь та обходитися мінімумом.
Але далі все стало набагато краще. Я знайшов постійне робоче місце. Згодом отримав там підвищення, а це дозволило заробляти мені в п’ять раз більше. Завдяки цьому я зміг забезпечити своїм дітям та дружині безбідне життя. Зараз вони дійсно живуть забезпечено.
Окрім того, я зміг на старості літ подивитися як живуть інші люди. Я багато переїжджав та спілкувався з цікавими людьми, які іноземцями так і з земляками. Тож у мене складалося все непогано.
Я був всім задоволений, мені здавалося, що повертатися додому немає сенсу. З дружиною ми й так тривалий час перед моїм від’їздом не ладили, а діти уже й повиростали. Тож йшов рік за роком, а я все більше облаштовував своє життя за кордоном. Та, на жаль, зараз у мене почалися проблеми зі спиною. Все-таки вік дає своє.
Ось після чергового приступу болю у спині, я вирішив, що пора повертатися в Україну. У мене було багато планів. До дружини я йти не хотів, а уявляв, як я купую собі окреме житло та буду облаштовувати свій побут як сам захочу.
Так перед поїздкою додому старший син допоміг знайти мені гарну квартиру та зробити у ній ремонт, щоб нарешті жити у спокої.
Так мені уже 68, але я і досі відчуваю себе повним сил. Мабуть, я б лишився ще за кордоном, але сини все більше наполягають, щоб я приїхав. Мовляв, уже пора мені трохи відпочити, потішитися внуками.
І ось я врешті-решт опинився вдома. Квартира у мене прекрасна, але я не можу сказати, що відчуваю себе тут щасливим. Річ у тому, що я абсолютно не знаю чим мені зайнятися. Я зовсім не звик до того, щоб сидіти, склавши руки.
Мені не подобається абсолютно все: крихітна пенсія, високі ціни, відсутність якогось нормального дозвілля. Здається, що вдома я опинився у вакуумі. Єдиним порятунком залишається Інтернет, але це зовсім не те спілкування, якого б хотілося.
До того ж за стільки років моєї відсутності у мене не залишилося тут ніяких друзів. Так, діти приїжджають, але зовсім нечасто, у них своє життя, свої проблеми. Та й відвикли ми якось один від одного.
Ось так нудно й проходять мої дні, але я сподіваюся, що зможу знайти собі якесь хобі до душі, щоб відчувати себе повноцінно, а то уже з’являються якісь депресивні думки.