З мамою своєї мами я познайомився, коли мені було років сім. До цього я її не бачив через те, що вона була за кордоном, їздила відпочивати. Бабуся, як приїхала до нас, задарувала всіх подарунками. Пам’ятаю, яким я був щасливим. З того моменту вона залишилася жити з нами на деякий час, бо дуже скучила. Так ми й почали зближуватися потихеньку.
Ось мені вже десять років.
– Ба, мені потрібно зробити осінню саморобку в школу, я нічого не можу придумати.
– Давай зберемо шишки й зробимо їжачків і мишок. Думаю, вийде непогано.
Мені одинадцять.
– Бабусю, ну чому мене мама не відпускає з тобою піти погуляти? – весь у сльозах запитав я.
Вона мовчки вийшла з кімнати, а через п’ять хвилин повернулася і сказала, що мама відпустила мене погуляти.
– Ура, нарешті ми разом погуляємо!
– Так, тільки вона озвучила одну умову. Якщо ти повернешся додому чистим і не з порваними штанами, як це зазвичай відбувається, то наступного разу зможеш піти зі мною гуляти знову.
І я дотримав слова! Намагався акуратно бігати, навіть ніде не сідав толком, тільки в бабусі на колінах.
Мені тринадцять.
– Я побився з Пашею.
– Через що? – здивувалася бабуся.
– Він перший почав обзиватися!
– Ну, мене не цікавить хто почав перший. Я ось, що тобі скажу, проблеми кулаками не вирішуються, принаймні відразу. Вам потрібно поговорити й все розставити на свої місця. Я впевнена, що ви помиритеся.
– Він назвав мене смердючкою!
– І ти став кращим за нього, коли поліз до нього з кулаками? Ні, звісно. Ось у мене була теж така ситуація…
Такі розмови мене й справді заспокоювали, і моя бабуся завжди виявлялася права.
Мені п’ятнадцять.
– Бабусю, а в тебе буде час сходити до школи?
– Тебе туди відвести потрібно? Ти начебто знаєш дорогу.
– Та ні, просто батьків у школу викликають.
– Що ти наробив?
– Просто… Випадково вікно розбив у коридорі…
– Добре, я сходжу. Але пообіцяй мені, що це було вперше й востаннє.
– Ба, обіцяю! Я буду обережний!
Мені шістнадцять.
– Бабусю, а як ти ставишся до татуювань і пірсингу?
– Ти зробив татуювання і проколов вухо?
– Від тебе нічого не приховаєш.
– А батьки знають?
– Я їм боюся говорити, вони мені заборонили це все робити.
– Але ти зробив. Що ж, гаразд, що зроблено, те зроблено. У мене є ідея.
Не повірите, але ця дивовижна жінка пішла і теж зробила татуювання. Після цього мама з татом мені нічого вже не сказали. Тато через деякий час, до речі, похвалив моє тату.
Мені вісімнадцять.
Був новий рік, я відзначав його разом із друзями на орендованій квартирі. Повернувся додому досить пізно, майже під ранок. На кухні мене вже чекала мати.
– Кажи чесно, ти пив?
– Ну трохи, мам, – ледве тримаючись на ногах, відповів я.
– Я тебе про що просила?! – на мене замахнулися рушником.
На крик матері прибігла бабуся і швидко розігнала всіх по кімнатах.
Вранці чую розмову:
– Тобі нагадати, що ти витворяла у свої вісімнадцять років?
– Ой, мам, не починай.
– А я нагадаю. Тебе буквально занесли у квартиру, ти не спала всю ніч, тебе нудило. Я сиділа біля тебе з тазиком.
– Не було такого… – тихо відповіла моя мама.
– Давай, давай, розкажи мені тут. Усе я пам’ятаю, не проведеш старуху.
Я почекав десь годину і спокійно зайшов на кухню. Мати мені ні слова не сказала, як шовкова була.
Мені двадцять шість.
– Бабусю, а в тебе скоро з’являться правнуки.
– Справді чи що? Ох, невже я змогла дожити до цього моменту. Нарешті!
– Через два дні піду з дружиною в лікарню, дізнаємося стать дитини.
– Одразу подзвони мені, як дізнаєтеся.
– А як же батьки?
– Я їм сама скажу, не переживай. Яка різниця, хто перший дізнається?
Мені двадцять вісім.
Нашим близнючкам уже по рочку. Якось раз я почув розмову моїх батьків із бабусею:
– Ну, тепер моя черга щасливою ставати.
– У сенсі твоя черга? – нервово засміялася моя мама.
– У прямому, правнуків дочекалася, хочу тепер своє особисте життя побудувати.
– Ти серйозно?
– Серйозніше нікуди.
Я підтвердив слова моєї бабусі.
– Ти все знав і нічого нам не говорив? – здивувався батько.
Так, знав. Бабуся наполягла на тому, щоб це залишилося в секреті. Вона вбила наповал моїх батьків цією новиною, як і хотіла. Обожнюю її.