Недавно мені виповнилося 60 років. Я вдівець, моєї коханої дружини не стало шість років тому. У мене є троє чудових дітей. Вони вже дорослі, живуть окремо, працюють та мають власні сім’ї. А недавно я став дідусем.
Моя старша донечка народилася, коли мені було 27 років. Відтоді я почав забезпечувати свою сім’ю. Спочатку було важко, але я дуже старався, щоб мої рідні були в достатку. Моя дитина гарно вдягалася, мала комп’ютер та відвідувала різноманітні гуртки. А згодом у нас з дружиною народилося ще двоє малюків. Ми були дуже щасливі, жили у взаєморозумінні та любові.
Однак шість років тому у дружини діагностували лейкемію. Ми боролися за її життя. Були періоди ремісії, але через пів року моєї коханої не стало. Я важко переживав втрату, два роки був просто сам не свій, адже дуже любив її. Проте час минав, і мені ставало легше. Звісно, біль від втрати нікуди не дівся, але я почав усвідомлювати, що життя продовжується.
А кілька місяців тому я зустрів чудову жінку. Вона хороша та цікава людина. Працює бухгалтером. У нас виникли щирі почуття, хоча я й не очікував, що знайду кохання у такому віці. Звісно, мені було трошки страшно через те, що я боявся осуду людей, мовляв, куди мені в такому віці думати про любов. Але всі упередження виявилися такими порожніми та несуттєвими напроти наших почуттів. Тому я вирішив зробити пропозицію моїй коханій.
Який же я був щасливий, коли вона погодилася. Я сподівався, що мої діти підтримають мене у цьому рішенні та порадіють за мене. Але їхня реакція була просто мене вразила. Вони розізлилися та почали говорити, що я зрадив мою померлу дружину.
У мене був просто шок від почутого. Невже я не маю тепер право на особисте життя? Чому вони так до цього віднеслися? Я ще не старий чоловік, мені хочеться і далі відчувати, радіти життю, а не просто проживати день за днем.
До того ж хіба вони не розуміють, що мені буде важко на старості літ? У них вже є свої сім’ї, хіба вони будуть мені допомагати? А так у мене буде підтримка та любов від близької мені людини. Чому ж вони проти?
Зараз мої діти не бажають навіть говорити зі мною. А мені так хочеться від них розуміння та підтримки.