Не думаю, що комусь цікава моя історія, адже в такий час у кожного свої турботи та проблеми. Але мені дуже хочеться виговоритися. В житті завжди є ті, які знають, як тобі краще жити. Така ситуація склалась і в мене. Ми з чоловіком живемо разом вже одинадцять років.
Першою дитиною я завагітніла ще у двадцять два. На той час мені, молодій студентці, довелося взяти академічну відпустку. Але через рік я завагітніла вдруге, тож з навчанням довелося попрощатися. Чоловік підтримав мене, сказавши, що він забезпечуватиме сім’ю, а я тим часом виховуватиму дітей.
Думала, мої рідні порадіють за мене. Але помилилася. Мама дізнавшись, що я вагітна другою дитиною, довго не могла змиритися з цією новиною. Я ж не виправдала її очікувань, не отримала диплому. Але сталося, як сталося. Згодом я стала мамою втретє. Скажу одразу, що всі наші діти були бажані. Щоправда, з їх появою я зрозуміла, що можу поставити хрест на роботі. Я ледь встигаю виконувати хатні справи. Наші витрати також зросли.
Однієї зарплати чоловіка нам не вистачало, тож він знайшов собі підробіток. Працює водієм таксі. Про витрати на себе я вже давно забула. Ми, як можемо, економимо на всьому. Але завжди появляються якісь непередбачувані витрати. То діти захворіють, то ще щось. Ми з чоловіком стараємося забезпечувати нашу сім’ю без допомоги рідних. А три місяці тому я дізналася, що знову вагітна. Моя мама, почувши про це, зовсім відмовилася допомагати нам. Її дуже здивувало, як це ми в такий непростий час наважилися на четверту дитину, адже не знаєш, що буде завтра.
Мені боляче чути такі слова від найріднішої людини. Адже діти – це справжня радість. Хай і важко. Мама могла порадіти разом з нами, хтось мріє про онуків, а вона он зовсім відмовилася від них. Не розумію її поведінки. Ми з чоловіком раді кожній нашій дитинці, адже в них наше продовження. Хай і живемо ми небагато, зате щасливі.
От моя свекруха навпаки. Вона розуміє, що нам нелегко, тож часто допомагає продуктами, вдягає дітей, забирає їх час від часу до себе.
Коли свекруха дізналася, що стане бабусею вчетверте, то дуже цьому зраділа. Вона ще на початку говорила, що мріє мати багато онуків. Мама мого чоловіка щиро радіє за нас та всіляко допомагає. Вона справді їх любить та готова останню сорочку з себе зняти. Свекруха помолоділа на очах. Мене вона завжди жаліє та називає своєю донечкою.
Мені сумно, що моя мама не ставиться до своїх онуків так само. Вона зовсім їм не рада. Мені б дуже хотілося відчувати підтримку та добре слово не лише від мами свого чоловіка. Але тут я безсила. Схоже, мама чекає, поки я сама прибіжу до неї просити допомоги. Але цього ніколи не буде. Мої діти колись все одно стануть дорослими, і я їм розкажу всю правду. Думаю, тоді мама зрозуміє свої помилки. От чи не буде вже пізно, це інше питання.