Звичайно, все тягнеться із дитинства. Дівчина у свої 8 років залишилась сиротою. На виховання її до себе взяла бабуся. І Галинка часто не слухала бабусю, а та й не намагалась її якось втримати біля себе. Поряд із ними по сусідству жив лісник, він і жалів Марію, бо вона часто виконувала тяжку роботу як для дівчини. Він її шкодував, часто міг принести дівчинці гостинець, то гріхи, то ягоди суниці, ожини.
Одного разу він натрапив на лисеня, яке мало поламану лапку, тож вирішив забрати його додому, а після відвіз до ветеринара.
Бабуся часто не могла встежити за дівчинкою, тож лісник часто приділяв їй увагу. Купував їй деякі речі, збирав до школи, купував канцелярію, рюкзак, взуття. Так Галя відчула прив’язаність до чоловіка. Хоча годився він їй за батька.
Коли дівчині виповнилось вісімнадцять, то вона відчула, як по справжньому покохала лісника. Казала, що їй ніхто більше не потрібен.
Всі насміхались з неї, казали, що вона з глузду з’їхала. Навіть сам лісник казав, що не варто так поспішати із рішенням, адже вона молода і життя у неї все ще попереду. А він уже у віці, та й що старий може їй дати? Але Галя нікого не слухала, наче літала десь, весь час лише наполягала на тому, що вона хоче вийти за нього заміж.
Якось Галя по тихому втекла від бабусі та сказала, що залишиться із лісником Андрієм. Так вони одружились.
Через півтора року у подружжя народилась дівчинка. Галя навчилась добре господарювати. Вони завели господарку, вона собі давала рада у всьому. Каже, що ніколи більше себе такою щасливою не почувала, як поруч з Андрієм. А те, що люди шепчуть їй спиною, їй байдуже.