Коли я запросив її на наше перше побачення, я знав, що вона виховує доньку, але це мене ніяк від неї не відштовхували. Чоловік її просто покинув, але він платив непогані аліменти та періодично брав участь у вихованні доньки. Я ж взяв собі за мету лише добре ставитись до неї і її доньки, але чомусь моя дружина бачила все по іншому…
Я був дуже закоханий у дружину, тому довго не затягуючи зробив їй пропозицію, я дуже хотів бути з нею поруч частіше, допомагати у всьому та бути їй опорою. Ми перед цим часто обговорювали наше майбутнє життя, тому, думав, що сварок виникати не повинно.
Як тільки ми почали жити разом, у нас все було ідеально. Ми намагались знаходити компроміс для будь-якої сварки, десь змовчати, але була одна річ, в якій наші погляди ну були геть різними. Це стосувалось її дитина від першого чоловіка.
Перед тим як стати офіційним її чоловіком, я їй пояснив, що буду для її доньки прикладом ідеального батька, я робитиму все, аби їй було зі мною комфортно, але у виховання я лізти не буду, вона має свого справжнього тата, думаю, ще моє виховання буде недоречним. Жінка погодилась зі мною, але як тільки ми почали жити разом як подружжя, то вона ні з того ні з сього захотіла аби її донька стала для мене рідною.
Нещодавно була ситуація, яка доволі сильно мене обурила. Це була неділя, єдиний день в який я маю заслужений вихідний, ми з дружиною лежали у ліжку, обіймались, як тут влітає донька без стуку. Я ж розумію, що це дитина, але якби ми не лише обіймались? Я зробив кам’яне лице, ніби все гаразд, щоб не показувати своє невдоволення, одягнувся і пішов робити сніданок. Але дружині я сказав, що можливо варто навчити доньку стукати у двері перед тим як зайти у кімнату до батьків.
Їй мої слова не сподобались і вона сказала, що цьому можу і я сам навчити.
Якось ця ситуація багато чого змінила у житті, жінка наче почала більше часу приділяти дитині ніж мені. Ми стали менше розмовляти, пристрасті у нас ніякої уже в житті не було, ми навіть не запитували за вечерею як пройшов день.
Вона все наполягає на одному, щоб я виховував її доньку і став для неї рідним батьків, але мені все одно незрозуміло, якщо у неї є батько який бере участь у її вихованні, то нащо ще мене пхати у це? Мені зараз відчутно, як між нами тепер стіна у вигляді її дитини.
А й не знаю як вчинити далі, можливо, варто дослухатись до дружини? Чи варто просто розлучитись?
