На місці доволі малого будинку моїх батьків, мали побудувати багатоповерхівку, тому їм обіцяли подарувати нову кварту квартиру у тихому районі. Коли бабуся уже була пенсіонерка, то від батьків вирішила переїхати у своє село, звідки вона й була родом.
Коли народилась я, то власниками квартири стали ми троє, але на той час, бабусі уже не було…
Згодам, коли я вийшла заміж, ми з чоловіком винайняли квартиру в оренду. Але оскільки у нас почалась скрута із грошима, ми не змогли далі оплачувати щомісячну плату, то ж згадали, що у мене є доля у батьківському домі. Тому, я вирішила серйозно з ними поговорити.
Я їм запропонувала, що можливо ми б продали двокімнатну квартиру, і купили однокімнатну, а гроші які залишаться, то будуть мої. Або ж нехай викуплять частку квартири яка належить мені.
Але ні один із варіантів їм не сподобався, вони ще й образились на мене. Коли я пояснила причину, що мені потрібні гроші, то вони просто сказали, що мій чоловік ледар і не може заробити на квартиру.
Мені було образливо від їх слів і я пішла геть з їхнього дому. Вони як ніхто знали, що ми з чоловіком працюємо зранку до пізньої ночі. Але чоловік мене підтримав, сказав, дати їм вистигнути та спробувати ще раз поговорити за певний час.
Через декілька місяців ми вирішили ще раз підняти це питання, але батьки ще більше розізлились. Влаштували скандал, а мій чоловік не витримав цього, просто забрався геть, а я за ним.
У нас був ще варіант поговорити із рієлтором, який розуміється у цьому. Він дав нам надію, що спробує ще раз поговорити із батьками, але і його вони чути навіть не хтіли. Наступного дня мені подзвонила мама, яка сказала, що якщо я все ж продам свою частку, то я більше для них не буду дочкою.
Мені від цього стало так боляче, що вони готові відмовитись від мене заради квартири. Але я вирішила таки її продати, а далі й думати не хочу, що буде.