Я часто чув, як мама з татом скандалили за стінкою. Мама обзивала батька п’яницею, говорила, він приносить додому недостатньо грошей, так дитину не прогодуєш. А тато натомість звинувачував її в численних зрадах. Я слухав, як вони кричать, а сам ховався і плакав під ковдрою. На ранок вони прикидалися, що нічого не було, і цілували одне одного в щоки, а я їм підігравав.
Це було не найефективнішим способом, тому що батьківський шлюб прожив до моїх дванадцяти, а одного вечора мама заявила, що йде від нас до іншого кавалера. Вона спочатку хотіла залишити мене на батька, а ми не стали нічого просити натомість. Наскільки я пам’ятаю, тато відразу сказав їй, що вона може йти куди завгодно і до кого завгодно. Він погарячкував, не думав, що мама за день речі збере, а наступного ранку її вже не буде.
Він шкодував сильно, дзвонив їй часто. Одного разу вона навіть прийшла “в гості”, щоб забрати речі, які не встигла.
– Будь ласка, не поводься так, у нас син росте, – умовляв тато. – Ти хоч уявляєш, як йому буде залишитися без матері?
– Ти ж сам казав, що я можу йти, то в чому тепер проблема?! Як звинувачував мене у всіх бідах, так тебе не цікавило, що син про це думає, а тепер пізно! Рости сам своє щастя, – відрізала вона.
Чути таке від мами було прикро і боляче, не тільки мені, батькові теж. Він буквально на колінах її благав, а вона все одно пішла. Я тата після втішав, тоді вперше й востаннє бачив, як він плакав.
– Нічого, ми впораємося, – сказав він, – ми сильні, згуртовані, ми поставимо нашу сім’ю на ноги.
Без мами вдома стало спокійніше. Сварки припинилися, батько навчився як працювати, так і відпочивати в спокої. Ми жили душа в душу, ніколи не сварилися і не сперечалися, нас двох усе влаштовувало. Батько мене і в університет відправив, і на весіллі моєму був присутній.
Я звик жити без мами й вже не потребував її, коли вона десь дістала мій номер і стала благати про зустріч. Вона згадала, що в неї є син і стала допомогу свою пропонувати.
– У мене чоловік багатий, а я володію салоном краси. Я можу допомогти тобі фінансово або хоча б дружину твою найняти. Адже вона сидить цілодобово вдома з дитиною. Вам напевно ні на що грошей не вистачає. А батько… що з нього взяти? Такий самий п’янчуга?
Мені дуже не сподобався її зневажливий тон і зарозумілість. Мій батько теж працював, а нам із дружиною на все вистачало.
– Не потрібно. Тато вчив мене не приймати допомогу в незнайомих тітоньок, – відповів я. – І в нас усе є. Я б не наважився на дитину, якби не був упевнений, що зможу її утримувати й ростити. Я відповідальний чоловік і батько.
Мама намагалася “достукатися” до мене місяцями, але здалася, коли я не дозволив їй навіть поглянути на онука, наполягаючи, що ми з нею чужі люди. Іноді ж найрідніші віддаляються і стають ніким, а люди, з якими не так давно познайомився, як моя дружина і мій синочок, стають найближчими. Головне, пронести це через усе життя, як це робимо ми з татом, не втратити цю близькість.