Історія, свідком котрої я стала, дуже нагадує мені історію про непотрібних домашніх тварин, котрих хазяїни викидають на вулицю. Але ця історія про людину. І викинув її рідний син.
Я працюю волонтером, допомагаю вимушено переселеним особам. У нашому місті є кафе, де люди можуть прийти та безплатно поїсти. Тож останнім часом я часто проходжу повз те кафе. Мало не щодня мою увагу привертала старенька жіночка, котра ходила біля дороги туди-сюди, ніби когось чекаючи. Одного я разу я підійшла та запитала, чи все в неї гаразд. Вона запевнила мене, що так. Але мене не полишала цікавість, і я підійшла вдруге, коли побачила її на тому ж місці. Тоді вона й стала мені все розповідати.
Два роки тому сюди її привіз рідний син з невісткою, сказавши чекати на них. А самі чкурнули геть. Так і по цей день вони не приїхали по свою маму. Просто залишили її. Забули. Минуло два роки. Працівники кафе сказали, що справді, як мінімум рік, бачать жіночку на цьому місці щодня. Але від будь-якої допомоги та відмовляється, запевняючи, що її син от-от приїде по неї.
Тільки завдяки небайдужим людям вона досі жива.
Я сфотографувала бабусю, зняла її розповідь на відео та віднесла у відповідні організації. Надіюсь, в неї все буде добре. Не таку старість заслужила ця бабуся.