Цієї весни Марина Дмитрівна повернулася додому. Була вона заледве жива. П’ятнадцять років не жила вона у своєму домі. Син жінки Дмитро вчинив страшенний скандал. Обзивав матір жахливими словами та казав, що вона йому не потрібна, кричав, щоб забиралася до того, на кого проміняла свою дитину. На Марину було ж страшно дивитися, їй би хоча б кілька хвилин відпочинку, але син був безжалісним та прогнав її.
Марина Дмитрівна була родом з міста, але практично все життя прожила з чоловіком у сільській хатині його батьків. Вийшла заміж вона одразу після школи. Була вона дуже хорошою господинею та мала добрий характер. Гарно готувала та шила. Часто допомагала в цьому іншим, але завжди робила це безкорисно.
Час ішов, почала підростати її донька, але чоловік її зовсім був не путящий, а ставити на ноги дітей якось потрібно було. Тож жінка вирішила податися закордон. Подруги радили їхати в Італію, казали, що з такими золотими руками та серцем Марина Дмитрівна заробить чудові гроші. Жінка й справді поїхала та працювала, не покладаючи рук. Сім’я її жила багато за ті гроші, що вона присилала. Чоловік зробив ремонт в будинку, купив велику ділянку для розведення господарства та трактор.
Уже сім’я чекала назад Марину Дмитрівну, але вона чомусь не поспішала додому. А потім жінка зателефонувала рідним та сказала, що знайшла в Італії своє кохання. Жінка сказала, що нарешті хоче пожити для себе, завела роман із місцевим чоловіком, у якого доглядала за матір’ю, та й так там і лишилася.
Чоловік побивався не так за дружиною, як за грішми, які вона мала привезти. Дуже вже багато планів він на них мав. Але робити було нічого, тепер життя стало набагато складнішим, уже він не розкошував. А згодом діти завели власні сім’ї та з’їхали з батьківського будинку. От тільки в місті у сина щось не склалося з роботою, і невдовзі він повернувся уже з дружиною та внуком. Але жили вони всі разом досить щасливо.
Та ось через 15 років повернулася з Італії Марина. Жінка важко захворіла та змарніла, і стала не потрібною італійцю. Однак, і в себе вдома вона стала лишньою. Син прогнав її без відома батька, який в той час був на роботі. Тож Марина, зібравши останні сили, подалася у рідне місто до свого брата. Той намагався відвезти сестру до лікарні, але жінка категорично відмовилася та попросила лише спокою. Так вона прожила ще кілька днів, не встаючи з ліжка, та й відійшла у вічність.
Мабуть, Марина розуміла, що доживає останні хвилини, а тому й прийшла востаннє поглянути на свою домівку та рідних людей…