Для села ця новина була справжнім шоком: брато Єви став її чоловіком. Сусіди навіть віталися через силу. Вони об’єднали свої обійстя, загородили його парканом. Разом обробляли город, порались по господарству. Та коли Єва пішла до церкви, її життя перевернулося назавжди. У декого доля складається рівно та щасливо, а в інших шлях важкий й повний тернів і ну от скажіть, кому що випаде, га?
Своєї матері Єва не памятала. Маму не стало одразу після пологів. Батько Іван лишився сам з маленькою донькою родичів у них не було, хоч шукай. Казали йому добрі люди здай дівчинку до притулку, але батько й слухати того не бажав: Єва його кровиночка, зірочка, надія.
Щодня до них заглядала сусідка Марія вдова з тринадцятирічним сином. І вечерю приносила, і малу Єву купала, годувала, на руках носила, коли дитина плакала. Дивлячись блакитними оченятами на Марію, Єва вперше сказала: «Мама».
Марія аж почервоніла. Якийсь дивний струмінь пройшов по всьому її тілу, а в очах Івана сльози накотилися, як горошини. «Чуєш, Маріє? Донька тебе мамою назвала, то може, й стань нею», подивився на неї тепло, чекаючи відповіді. «Ще встигнемо поговорити Давай повечеряємо, а там видно буде», відмовила Марія, поправляючи фартух.
Вона була на десять років старша від Івана. Але не тільки це непокоїло Марію. Вона боялась, як прийме цю новину її син Степанко. Та хлопець усе зрозумів по-дорослому: «Мамо, ми ж і так, як одна сім’я!»
Відтоді вони і справді у всіх справах були разом: город був разом, господарство разом, з дітьми разом. Очі Марії світилися щастям: і нової зморшки не додалося! Та ідеальне сімейне щастя тривало недовго. Якось, коли Іван поїв коня і причісував гриву, трапилася біда: кінь смикнувся, й Івана збило з ніг копитом. Різкий біль у животі й Іван падає. На крик вибігла перелякана Марія, бачить Іван корчиться. Викликали «швидку». Лікарі боролися за його життя три дні, але доля вирішила інакше
До сорока Марія вдруге стала вдовою. Степанко вступив до ремісничого ліцею на будівельника. Там і гуртожиток дали, і ситніше стало, а то ж на руках у Марії лишилася маленька Єва.
Степан зі стипендії купував сестрі то цукерку, то якусь приємність. Єва з боку ледь бачить вже біжить йому назустріч. Одного разу Степан привіз їй ляльку. Єва сіла йому на коліна й подякувала: «Дякую, татку». У Марії аж камінчик всередині впав, коли вона побачила соромязливість сина. «Не звертай уваги. Єва щойно розглядала альбом з фото тата й питала, де він. Я сказала поїхав далеко. Може, і тебе на нього схожим взяла. З часом забуде…»
Але Єва все одно кликала Степана татом, і всі до цього звикли.
Після училища Степан відслужив в армії і повернувся став дорослим, гарним парубком. Марія вже чекала невістку, та Степан ніби дівчат і не бачив: з роботи додому, ні в який клуб. Завжди щось лагодив, майстрував. Казав лише: «Для Єви намагаюся, ось вона вже дівка хоч куди, скоро й сватів чекати!»
Одного дня восени Марія збирала картоплю і раптом зомліла. Послалася на втому, але на другий день ледве з ліжка піднялась. В очах темніло, ноги не слухалися. Степан відвіз її до міста, на обстеження. Лікарі оголосили страшне: у Марії пухлина мозку. Світ для Степана зупинився. Що ж далі? «Заберіть маму додому, хай спокійно проживе ці дні», сказав лікар, опустивши очі.
Марія танула на очах, а Єва і вдень і вночі була поруч не могла уявити життя без мами Марії.
Перед самою смертю Марія покликала Степана поговорити окремо. «Синку, прошу, ніколи не залишай Єву. Ви ж не рідні, але разом вам буде найкраще. Ти їй потрібен, а вона тобі». Після похорону Степан довго пригадував ці слова і лише згодом дійшло, що мама просила стати чоловіком Єві. Але як же Був для неї братом, був татом, а тепер ще й чоловіком? Ні, ні, на це він не здатен.
Степан переїхав у свою хату й усе там переробив. Єва не розуміла: чим же завинила, що він уникає її? Сумувала, серденько боліло. І якось, повернувшись з роботи, побачила він навіть тин поставив у дворі.
Одного дня голова колгоспу, де Єва працювала бухгалтеркою, дав їй премію. Вона купила пляшку італійського просекко, торт і пішла до Степана. Стає на порозі красива, аж світиться. «Давай відзначимо мою першу премію, Степане?» Почервоніла, а серце глушко гупає.
Степан спершу ніби змерз. Дивиться на Єву, мов уперше бачить, і словом не може ворухнути. Вже не сумнівався: закохався. Мати, виходить, відчула раніше за нього
Тиша повисла, аж вуха заклало. Врятувала ситуацію Єва. Заливалась червоною, заїкалась але зізналась: яке б то не було, та іншого не треба тільки його кохає.
У неділю Єва пішла до сповіді у свою церкву. Падре уважно вислухав і благословив на шлюб, бо ж по крові вони чужі.
Ось так Степан, що був їй і братом, і татом, став і чоловіком. Минуло тридцять років. Степан з Євою виростили двох синів і тішаться чотирма онуками. Люди казали різне, але вони знають: коли в серці є любов, треба зуміти перетерпіти людські пересуди й не давати почуттям згаснути.
І ще тепер вони точно знають: мамине серце помиляється рідко, особливо, коли благословляє дітей на щастя.
