Ще задовго до подій в Україні я виїхала в Польщу.За цей час встигла вивчити мову та влаштуватися на роботу. З подругою з України ми орендували житло. На Батьківщині ніде було влаштуватися, тож я наважилася на такий крок. Хоча мені важко було залишати вдома стареньку маму та брата, до того ж ще й безробітного.
На той час моїй мамі було сімдесят два роки. Але п’ять років в неї стався інсульт, після цього вона дуже ослабла.
Проживши два роки у Польщі, зрозуміла, що хочу залишитися тут. Я вивчила мову, освоїлась, і що найважливіше – знайшла свого чоловіка, з яким ми невдовзі розписалися. Тож додому повертатися я не спішила, чесно сказати – не дуже й хотіла.
Для чого? Тут у мене робота, чоловік, подруга. Про свою маму та брата я, звісно, не забула. А коли почалися події в Україні, я стала висилати їм кошти все частіше. Адже мама навряд чи дозволить собі купити пачку гречки за 100 гривень. Пенсія в неї невеличка, а мій брат ніяк не може влаштуватися на роботу. Тож я щомісяця висилала кошти, щоб брат подбав про маму. Я увесь цей час надіялася, що він купляє мамі всі необхідні ліки та продукти.
Але недавно вирішила приїхати та навідати маму. Те, що я побачила, просто вразило мене. Мама була у жахливому стані. Одяг брудний, подертий, змарніла, ледь на ногах тримається. Виявилося, в неї навіть пари шкарпеток не було, одні, й то порвані.
Я глянула на брата та спитала: “Де гроші, які я щомісяця висилала на маму?”
Брат скоса подивився на мене та мовив:
– Ти що думала, твоїх копійок вистачатиме, щоб я жив сам ще й маму обходив? Їй пенсії вистачає. Вона й так нікуди не виходить, а я то в магазин, то на базар, то з друзями кудись вийти треба.
Я зрозуміла, що він зовсім не дбав про маму, а всі гроші тратив на себе та гульбанив.
Не можу передати, як мене це обурило. Тож я вирішила оформити мамі документи та забрати її до себе. А брат нехай думає, як йому впоратися. Адже досі він тратив мої гроші куди попало. Я залишила йому на перший час крупи та сто євро, а далі нехай сам думає, що робити.