У Михайла й Галини ріс шестирічний син. До весни він щодня відвідував садок, батьки ж обоє працювали на роботі. Життя ішло своїм плином. А в лютому у зв’язку з подіями в країні навчальні заклади перейшли на дистанційне навчання, а садочки закрились. Перший час Галина просила керівництво ввійти в її положення, адже не було з ким залишати сина. А згодом перед жінкою поставили умову: або вона звільняється, або нехай шукає няню. Адже другий лікарняний за місяць це вже занадто. Тоді Михайло з Галиною почали думати, як їм бути. Найняти няню було не варіантом, син вже дорослий, тож довго звикатиме до чужої людини.
Тоді вони вирішили попросити про допомогу маму Михайла. Чоловік подзвонив до мами та все розповів. Вона навіть зраділа, що діти довірили їй онука. Але, щоб хоч якось віддячити мамі, Михайло сказав, що щомісяця платитиме за неї комунальні послуги. В неї й так пенсія невелика, все дороге. Ірина Василівна дуже зраділа, що нарешті вона не буде вдома весь день одна.
Вона щодня опікувалася онуком, літом водила його на футбол. Бабуся звикла, що потрібна своїм дітям, і дуже цьому раділа. А недавно Михайло сказав мамі, що цього року син піде в перший клас, вони возитимуть його до школи, тому вже немає потреби в її допомозі. Ірина Василівна не очікувала цього почути. Вона аж зніяковіла. Сама й не зрозуміла, коли це онук так виріс. Для неї він завжди був маленьким хлопчиком.
Вчора Ірина Василівна за звичкою прокинулася зранку, щоб іти до онука, а потім згадала, що вже непотрібна. Насилу дочекалася вечора, щоб прийти до дітей у гості. Не може вона так швидко звикнути до думки, що її допомога вже недоречна. Галина з Михайлом насторожено зустріли маму.
– Вам щось потрібно? – запитала невістка.
– Та ні. Скучила за вами, от вирішила навідатися.
– Якщо ви надієтесь, що Михайло і далі оплачуватиме за вас комунальні послуги, то навіть не думайте. В нас достатньо витрат і без цього. Поки ви сиділи з нашим сином, ми щомісяця платити за вас, а тепер жодних претензій з вашої сторони не повинно бути.
– Ні, я не за це…Хотіла просто побути з онуком. Добре, піду додому, бувайте…
Вона обернулася та пішла, а в самої серце стиснулося від болю. Як так… Вона ж просто хотіла побути з онуком, а її діти цього не розуміють.