Я уже кілька років жив один. Моя дружина кинула мене з сином заради коханця. Як же я здивувався, коли недавно до мене прийшла вісточка з минулого. Я вибирав на ринку одяг для сина, аж раптом помітив свого колишнього тестя. Він був надзвичайно доброю людиною, виховав доньку сам.
Іван Романович завжди підтримував мене та допомагав у вихованні внука. Ми жили з колишньою дружиною у його домі, тож він бачив, як до мене та до сина ставилися його донька. Він часто намагався якось вплинути на неї, але вона постійно ставила в пріоритет свою роботу, та й взагалі сім’я була їй абсолютно байдужа.
Дідусь навпаки проводив дуже багато часу із внучкою Надійкою. Й він намагався завжди зберегти нашу сім’ю. Однак, уже на третьому році спільного життя у нас почалися серйозні проблеми. Спочатку гостро встало квартирне питання, адже Іван Романович хотів переписати житло на внучку, однак дружина була категорично проти.
Мене дивувала така позиція дружини. Але згодом усе розкрилося. Моя благовірна розповіла, що у неї уже тривалий роман із колегою по роботі, що цей чоловік для неї ідеально підходить, а я ніколи не був їй справді потрібен. Я пішов від неї, а дитина лишилася зі мною.
Іван Романович продовжував бачитися з внуком, але він часто хворів, іноді йому важко було виходити з дому, тож уже кілька місяців я нічого не знав про його життя. А тепер дуже здивувався, коли зустрів його на ринку.
Старенький торгував грибами та рибою. Я почав розпитувати у нього чому він, попри поганий стан здоров’я, стоїть на холоді за копійки. На що чоловік розповів гірку історію, що його новий зять намагається звести його зі світу, а донька забирає усі гроші.
Мені стало дуже шкода Івана Романовича. Чоловік був дуже доброю людиною та все життя віддав, щоб поставити доньку на ноги, а вона так віддячила. Я вирішив купити весь товар Івана Романовича та запросити його до себе додому.
Чоловік радісно погодився на пропозицію та зізнався, що дуже скучив за внучкою.
Моя донечка надзвичайно зраділа, коли побачила дідуся. Я погодував старенького, адже бачив, який він голодний. А коли ми закінчили гостину, то вирішили уже не відпускати Івана Романовича, та разом з донечкою попросили його жити у нас. Старенький спочатку дуже засоромився, але, коли побачив, що ми щиро хочемо, щоб він жив з нами, погодився на пропозицію.
Наступного ранку ми забрали усі речі дідуся до нас. Рідна донька ніяк на це не відреагувала, видно було, що вона тільки була рада збутися батька. А ми з донькою стали для Івана Романовича справжньою сім’єю.